Грант на триста тисяч євро отримала від Євросоюзу Вінницька районна рада на відновлення пам’ятки архітектури національного значення — палацу XVІІІ століття Грохольських-Можайських у селищі Вороновиця. Як вдалося громаді добитися чималої суми? Хто освоював кошти? Чи можуть інші місцеві ради претендувати на закордонні інвестиції в таких величинах?
Керівник проекту Юрій Царук на тлі відновленого палацу.
Уперше європейці дали вінничанам гроші на врятування пам’ятки архітектури. Кошти вдалося отримати завдяки участі в проекті Євросоюзу «Підтримка політики регіонального розвитку в Україні». Матеріали на конкурс подавала Вінницька районна рада. Найбільше зусиль до написання проекту доклав Юрій Царук, керівник ГО «Центр регіонального розвитку». Він же є керівником проекту. На конкурс подали у 2013 році. Для проведення експертиз і розробки проектно-кошторисної документації знадобилося ще понад два роки. Роботи розпочали у липні 2016-го. Їх виконували будівельники вінницького підприємства «МУР». Відкриття палацу після реставрації стало святом для Вороновиці, щоправда, не всі присутні розділили святковий настрій чиновників. Дехто висловлював думку, що краще залучати гроші на поліпшення життя людей.
Скандал з ліпниною
— Проект відновлення палацу передбачає три етапи, — наголошує його керівник Юрій Царук. — Загальна сума становить 30 мільйонів гривень. Це передбачено у проектно-кошторисній документації, розробленій фахівцями «МУР» і затвердженій європейцями. Поки що виконано роботи тільки першого етапу — реставрація зовнішнього вигляду палацу та заміна вікон, їх аж сто, всі виготовлені з дерева, причому такої само форми, як були у час побудови палацу. Замінили також двері. Витрачено дев’ять мільйонів гривень. Із них 90 відсотків — це кошти ЄС, решта — дольова участь обласного, районного і селищного бюджетів.
На третьому поверсі палацу можна побачити частину знятої з фасаду ліпнини. Це зображення голів тварин, є також голова людини-лева, деякі інші вироби, що символізують хліборобську працю — Грохольські займалися хліборобством.
— З цією ліпниною виник неабиякий скандал, — уточнює Юрій Царук. — Зрозуміло, що реставрувати на висоті майстри не могли. Вироби треба було зняти. Однак не всі вдалося відновити. Ті, що не піддаються реставрації, передамо до музею на зберігання. Будівельників звинуватили, що знищують унікальні реліквії.
Ліпнина — це те, що найбільше збереглося в палаці. Особливо у двох залах на другому поверсі. Висота стелі в одному із залів — шість метрів, в іншому — вісім метрів. Стеля має куполоподібну форму. Вся вона — в узорах ліпнини.
Директор музею Віктор Дем’яненко пояснив, що узори і зображення фігур людей і тварин на стелі збереглися тому, що кожна пелюсточка кріпилася окремо. Дотепер не потребують заміни дерев’яні сходи з першого на третій поверх, перила і двері на другому поверсі.
Два наступні етапи передбачають ремонт всередині приміщення і благоустрій території.
— Проект на ці роботи вже написано, але чи знайде він підтримку, на це відповісти не можу, — каже Юрій Царук.
Порада, як отримати грант
Для Юрія Царука це вже п’ятий вдалий проект. Перший він написав ще у 2000 році, коли навіть не всі сільські голови розуміли значення слова «грант». Царук тоді очолював громаду села Майдан Вінницького району. Взяв участь у конкурсі з надання допомоги особистим селянським господарствам багатодітних родин. За грантові кошти для них тоді придбали... корівок. За ще одним проектом у Майдані отримали комп’ютери. Три документи написав для інших громад свого району. Залучав кошти з фондів США, Німеччини, Євросоюзу.
— Американці та європейці пропонують чимало грантів, — продовжує Юрій Царук. — Не треба чекати, що вам подадуть їх на блюдечку. Заходьте в Інтернет, шукайте, пишіть і все у вас вдасться. Я особисто провів понад десять занять для сільських голів, як готувати і подавати документи на гранти.
Віктор СКРИПНИК.
Фото автора.
Вінницька область.
КОМЕНТАР
П’ять експертиз і аудит
Координатор проектів ЄС в Україні Мирослава Дідух (на знімку) розповіла, що зарубіжні експерти тримали під постійним контролем витрачання коштів.
— Експертизи проводили від початку тендерних процедур, аналізу проектно-кошторисної документації до виконання безпосередньо реставрації, — наголосила пані Мирослава. — Мені не відомо про зауваження експертів щодо нецільового чи нераціонального використання коштів. Їх надавали частинами. Якби таке сталося, проект припинили б фінансувати. Нині триває ще один аудит. Він не закінчений.
Загалом, за її словами, було проведено п’ять зарубіжних експертиз.
ДОВІДКА
Палац Грохольських почали будувати 1770 року, закінчили через сім років. Служив він шляхетній польській династії менше ста років. У 1863-му після визвольного повстання у Польщі тодішній власник палацу виступав проти царського уряду Росії. Палац у Грохольських відібрали.
Будинок продали в Одесі на аукціоні за 74 тисячі російських рублів (документи досі зберігаються в Одеському архіві). Купив його Микола Можайський, брат Олександра Можайського, засновника повітроплавання.
Після загибелі у Вороновиці брата Олександр приїхав у палац і тут розпочав свою роботу над створенням літального апарата. Назвав він його просто — літунья. Випробовував на березі Південного Бугу в урочищі неподалік села. Запрягав баских коней, вони розганяли апарат на колесах — і той злітав у повітря. У музеї є фото таких випробувань. У 1917-му після жовтневого перевороту більшовиків приміщення дісталося різним структурам нової радянської влади. У роки Другої світової війни фашисти розмістили в ньому штаб школи німецької розвідки. Один із радянських офіцерів, який влаштувався простим робітником, планував підірвати будинок разом із фашистами. Його наміри вирахували, затриманого розстріляли на подвір’ї палацу. Після війни тут багато десятиліть була школа № 1. Починаючи з 1971-го — діє музей авіації.
