Історія зі львівським сміттям багато що прояснила. Насамперед, як за помилки керманичів міста у виборі пріоритетів доводиться розплачуватися сотням тисяч жителів.
Промах Садового
Куди не приїдеш, всюди запитують: що там з вашим сміттям, який приклад показуєте Україні? Якщо ви, галичани, між собою не можете домовитися, що про інших говорити? Повідомлення з різних куточків країни про затримані львівські сміттєвози звучать нині як зведення з поля битви. Зрештою, переповнені смітники і сморід на вулицях Львова — це плювок не тільки в обличчя місцевої громади, це — всеукраїнська проблема. І виникла вона ще 20 років тому, коли настав час закривати Грибовицьке сміттєзвалище поблизу Львова. Екологи виносили приписи, що полігон переповнений, що потрібно будувати новий, але до їхніх думок не дослухалися. Міська влада 26 років писала формальні листи до обласної з проханням виділити земельну ділянку під новий полігон, і на тому все закінчувалося. Здавалось, що велика яруга, в яку закатали мільйони тонн сміття, буде вічною сміттяркою для Львова.
Навіть не звертали уваги на протести жителів Грибовичів і Малехова, які найбільше потерпали від сміттєзвалища. Люди не раз і не два виходили на акції протестів, перекривали дороги. Їм давали чергові обіцянки, виділяли кошти під соціальні проекти — відкуповувались малими подачками.
У травні 2016 року Грибовицьке звалище загорілося. На пожежі загинули троє рятувальників і еколог. Терпіння жителів навколишніх сіл сягнуло критичної точки. Після чого суд приймає рішення закрити полігон. І львівська сміттєва проблема стає всеукраїнською.
Чому так сталося? Найкраще на це запитання відповів сам міський голова Андрій Садовий: «Я не відкидаю свою вину. Вона полягає в тому, що я виставляв інші пріоритети. У 2006 році прийшов у місто, в якому не було води, нормального теплопостачання, доріг, транспорту. Це були мої пріоритети, цього хотіли львів’яни на виборах 2006-го, 2010-го і 2015 років».
Міський голова, на якого працював цілий Інститут розвитку міста і який уже третій термін керує Львовом, промахнувся у виборі пріоритетів. Він не побачив переповненого сміттєвого полігона і не спрогнозував можливий розвиток подій у разі виникнення надзвичайної ситуації. Тепер львів’яни пожинають плоди сліпоти керівників міста.
Почути голос громади
У перші місяці після закриття Грибовицького сміттєзвалища влада всіх рівнів спокійно спостерігала, як міський голова вирішить цю проблему. Політичні опоненти підсміювалися, що ось-ось впаде рейтинг Садового. Про сміттєву проблему більшість ЗМІ писали під кутом критики міської ради. Суспільство накручували, що сміттєвий завод — це погано, а полігон твердих відходів — це небезпечно. Протягом року сільські громади переконали, що в жодному разі не можна будувати біля їхніх населених пунктів сміттєпереробний завод. І це сприймалося, бо перед очима був гіркий досвід громади села Грибовичі. Ось так щодня розбурхують пристрасті. Обласна влада у перші дні радила міському голові самому домовлятися з сільськими громадами про ділянку під новий полігон.
Андрій Садовий пробував домовитися з іншими полігонами і вивозити сміття за межі області. Проект виявився тимчасовим і неефективним. Одне за одним міста відмовлялися приймати львівське сміття. Міський голова в усьому звинувачував політичних опонентів «Самопомочі». Самозагорання Грибовицького звалища називав підпалом, а відмову приймати львівське сміття — блокадою міста.
Судова експертиза показала, що ніякого підпалу не було, звалище саме загорілося. Після того тон дискусій знизився і всі гілки влади кинулися шукати вихід із складної ситуації, бо на кону стояла безпека 800-тисячного міста.
Керманичі промахнулися з визначенням пріоритетів. Якщо б п’ять чи десять років тому створили сортувальні лінії і взялися пресувати сміття, мали б зовсім іншу ситуацію. Пресування відходів дає змогу вшестеро зменшувати їхній об’єм. Можна було б створити і запасний полігон — невеличкий, на випадок непередбачених ситуацій. Громадська думка тоді ще не була настільки критично налаштована на будівництво полігона твердих відходів.
Нині дуже важко навіть відкрити лінію для пресування у промисловому районі «Рясне-2», бо громадськість сприймає в багнети все, що стосується сміття. Громадська думка створена, і вона негативна.
Меморандум не спрацював
На дев’ятому місяці сміттєвої лихоманки до цієї проблеми підключилися обласна державна адміністрація і обласна рада, які зібрали за спільним столом міських голів Львівщини. За результатами зустрічі вирішили для облаштування полігонів у районних центрах виділити кошти, а ті мали приймати сміття зі Львова. Навіть розписали, який полігон скільки приймає твердих відходів.
Але меморандум не спрацював. Львівське сміття приймають лише три полігони — заледве 80 тонн, а потрібно вивозити понад 500 тонн.
З економічного погляду це був вигідний проект. Бідні райцентри отримували кошти для вирішення екологічних проблем, а Львів — передишку на рік чи два, поки збудують сучасний сміттєпереробний завод на території ТЕЦ-2.
Міськвиконком 16 червня ц. р. надав комунальному підприємству «Львівтеплоенерго» функції замовника сміттєпереробного комплексу на вулиці Пластовій у Львові. Приблизна вартість — 85 мільйонів євро. Проектом передбачено сортування, компостування та спалювання відходів.
Але завод запрацює в кращому разі через два роки. Куди протягом цього часу вивозити сміття?
Меморандум між Львовом і райцентрами не спрацював з двох причин. По-перше, запізно сіли за стіл переговорів, коли вже була створена негативна громадська думка. По-друге, тривалий час не могли домовитися між собою міський голова Андрій Садовий, голова ОДА Олег Синютка і голова обласної ради Олександр Ганущин. За ними стоять різні політичні сили і групи впливу — і це основна причина непорозуміння, коли інтереси громади, безпека 800-тисячного міста виявилися на другому плані.
В історії зі львівським сміттям не буде переможців, бо вона посіяла зневіру в життя простих городян і продемонструвала неефективність регіональної влади у вирішенні проблем під час кризових ситуацій.
Перший висновок, який напрошується, в Україні повинен бути створений запасний полігон для відходів, бо ситуація, з якою зіткнувся Львів, може повторитися у будь-якому великому місті.
Біда навчила. Нині проблема захоронення твердих відходів стала пріоритетом № 1 на Львівщині. Протягом двох-трьох років збудують п’ять сміттєпереробних заводів, один — у Львові, чотири — у районах області.
Навчені гірким досвідом минулого, обговорення проектів розпочинають громадськими слуханнями. Слово громади стало вирішальним.
Непотріб віддали... на два роки
Врешті-решт, місто поставили в такі умови, що депутати переважною більшістю проголосували за те, щоб передати функції з вивезення сміття Львівській ОДА. Такою була вимога очільника області Олега Синютки. Тепер ситуація на Львівщині змінилася з точністю до навпаки. ОДА займається вивезенням твердих відходів, укладає угоди з полігонами, а міський голова Андрій Садовий контролює, як відбувається процес очищення міста. Так триватиме два роки, поки Львів не збудує сучасний сміттєпереробний завод.
Загалом Львівщина зі сміттєвої історії отримала позитив. Найближчими роками в регіоні буде повністю розв’язано сміттєву проблему. Але вже інше питання, що це декому коштуватиме політичної кар’єри.
Львів.
