Напевно, ніде так не виявляється щедрість літа, як у ці дні на базарних фруктових рядах. Якось майже водночас дозріли всі ягоди — асортимент просто вражає. Що важливо, переважна більшість їх — той самий доморощений, а не привезений здалека продукт. Попри всі весняні побоювання, коли пізні приморозки таки пошкодили цвіт на деяких фруктових деревах, можна сказати, що ягідний сезон вдався. Хоча у продавців, покупців і тих, хто сам вирощує чи збирає вітамінну продукцію, погляди дещо різняться.

Полуничне варення не по кишені

Ягідний сезон відкрили полуниці. Сучасні сорти вражають і звабливою формою, і непоганим смаком, і... не надто дешевою ціною. Стартували від 50—60 гривень за кілограм. Та оскільки ці ягоди довго не зберігаються і плодоносять майже одночасно, довго тримати вартість на такому рівні продавцям не вдавалося. Ледь не щодня цифри знижувалися на кілька гривень. Але під кінець, коли господині зазвичай купували полуниці на варення, ціна зупинилася на позначці в 35—37 гривень. Поласувати кілограмом-двома за таку ціну покупці ще могли собі дозволити, а от про масові заготівлі, варення чи заморожування вже не йшлось — дорогувато.
Зате фермер із Новоушицького району Хмельниччини, котрий зі своєю родиною вирощує на тридцяти гектарах ці ягоди, про високі ціни і захмарні прибутки не каже. Навпаки, переконує, що справа потребує значних трудових затрат, особливо в час збору врожаю.
— Самостійно дати раду нашому полуничному полю не можемо, доводиться на кілька тижнів збору врожаю наймати людей, — розповів чоловік. — Їм треба заплатити за кожен зібраний кілограм. Та, крім цих збирачів, на полі часто з’являються і непрохані, котрі просто крадуть ягоду. Простежити за цим майже неможливо.
Зрозуміло, що фермеру не хочеться відшкодовувати такі втрати зі своєї кишені, тож мимоволі за них платить покупець.
До цього додаються ще й інші виробничі витрати. Приміром, без поливу великого врожаю полуниці ніяк не збереш. Добре, що воду для зрошування фермер бере у сусідньому ставку безплатно. Але за електроенергію, котра примушує працювати насоси, все-таки доводиться платити. Та й сама крапельно-зрошувальна система коштувала недешево. Якщо врахувати ще й транспортні витрати на доставку товару, то зрештою фермер заробляє на кожному кілограмі не так уже й багато.
Щоправда, його добре виручило те, що зумів укласти договір із переробним підприємством, котре варить джеми з його полуниці. Бо якби продавав на базарі, знадобилася б допомога продавців-посередників. І з ними також потрібно було б поділитися. А так прямі поставки — прямі розрахунки.
Та врешті-решт важка праця кількох тижнів на полуничних плантаціях годує фермера цілий рік. І відрікатися від неї він не збирається.

На чорницю полюють перекупники

Дешевше, як за 75 гривень за кілограм, чорниці на базарі не купиш. А от днями зателефонував читач із Полонського району і розповів про зовсім інші ціни.
За його словами, цей рік чорничним не назвеш. Навіть попри грозові дощі, які випадають час від часу, у лісі сухо і ягід небагато. А от охочих їх назбирати — чимало. Для місцевого населення з північних районів області сезон чорниць — це реальна можливість заробити. Люди вирушають до лісу з кошиками цілими родинами.
Мій знайомий теж не втрачає шансу. Та хоча вважає себе професіоналом у збиранні, має навіть спеціальні скребки, якими знімає чорницю, проте за годину вдається набрати не більш як літр. Для когось і це може бути рекордом. Але для заробітчан — ні. Адже просто в лісі стоять перекупники, котрі забирають товар із кошиків. Там на місці ціна за нього — 35 гривень за кілограм. Зовсім невисока. Бо в місті на ринку дехто і за півлітрову банку просить більше. Але селяни користуються і цією нагодою, аби мати замість свіжої ягоди хоч якусь свіжу копійку.
Кажуть, щоправда, що останніми дням ціна в лісі піднялась на 5—7 гривень. Та не тому, що заготівельники пошкодували збирачів, а тому, що ягоди не так уже й багато, вона швидко минає. А попит на неї чималий.
І не тільки на міських ринках. Ті переробники, котрі налагодили її заморозку, переправляють у такому вигляді за кордон. Про те, що саме українські ягоди користуються чималою популярністю на європейських ринках, свідчить і факт, що в сезон цей товар завжди є у митних списках серед тих, які активно експортують з країни.
І це при тому, що штучних чорничних полів в області немає. Фактично вся чорна ягода, як то кажуть, дика, зібрана в лісі. А це означає, що вона має найкращі цілющі властивості. І вона — чи не найдешевша сировина для закупівельників.

Не всі гектари плодоносять

Майже тими самими шляхами вирушають за кордон і такі «культурні» ягоди, як малина і смородина. Тепер до них приєдналися йошта та аґрус. Здебільшого ними займаються фермери. Ті, хто має більші поля, вже давно обзавелися й відповідною збиральною технікою, тож на ручну працю найманих працівників майже не розраховують.
Але й на великі прибутки на «домашньому ринку» також. 20—25 гривень за кілограм смородини — ціна зовсім невисока. Майже стільки само коштує і малина. І це вже на торговельних рядах, де товар проходить через дві—три пари рук. А там, де люди продають з перших рук зібране у своїх садках і на дачних ділянках, ціна ще нижча. Тож наразі ці ягоди сміливо можна назвати найдоступнішими. І наймасовішими для збирання.
Хоча точно сказати, яких ягід і скільки вирощують в області, навряд чи хтось зможе. І не тільки тому, що кожну солодку краплинку важко підрахувати. А тому, що тисячі садових гектарів залишаються необлікованими.
Держстатуправління називає площу, зайняту в області садами та ягідниками, десь у 14 тисяч гектарів. Причому з них лише чотири тисячі гектарів належить сільгосппідприємствам. А от Держгеокадастр називає зовсім інші дані щодо садів в області — майже 36 тисяч гектарів.
То де вони, ті сади? Кому належать? Для кого плодоносять?
Ідеться про тисячі гектарів. Звідки взялась така подвійна арифметика? Можна лише здогадуватись і висувати свої версії, бо офіційно нею в області поки що ніхто всерйоз не займався. Але, приміром, у Деражнянському районі люди можуть розповісти про один колишній старий колгоспний сад. Так сталося, що свого часу його ніхто не розпаював. Яблуні там ростуть і родять досі. Люди ходять і збирають їх без ліку. Бо сад виявився нічийним. Але повірити в те, що до семисот гектарів і справді нікому немає діла, важко. Місцеві жителі припускають, що хтось та й поклав око на сад і чи не навмисне довів його до такого стану. А буде слушна нагода — гляди, і з’явиться у нього несподіваний господар.
Але це тема вже зовсім іншої розмови. І розбиратися в тому, кому, на яких підставах належать молоді плодовиті і старі закинуті сади — завдання відповідних служб та органів.
Більшість покупців у такі проблеми просто не заглиблюються. Люди користуються моментом, аби наситити організм цілющими вітамінами, та й просто поласувати солоденькими ягідками. На те він і є — ягідний сезон.


Фото автора.

Хмельницька область.