Онуку гетьмана Кирила Розумовського Анну Перовську (1796 р. н.) 19-річною видали заміж за вдівця графа Костянтина Толстого (1780 р. н.). А 5 вересня 1817 року у Петербурзі вона народила сина Олексія. Зрештою красуня зважилася втекти від чоловіка із немовлям, переїхала жити до рідного брата Олексія Перовського в с. Погорільці. З цього часу брат і сестра віддали себе вихованню Льоші — правнука гетьмана, майбутнього письменника.
Портрет юного графа
«Ще шести тижнів від роду я був відвезений до Малоросії матір’ю моєю та моїм дядьком Олексієм Олексійовичем Перовським, який був пізніше опікуном Харківського університету, відомий у літературі під псевдонімом Антона Погорільського (на портреті). Він мене виховав, і перші мої роки пройшли в його маєтку».
Хлопчик ріс сильним, здоровим; рано почав розгинати підкови, гвинтоподібно згортав пальцями зубці виделок, любив полювання. Тиша українського села, усамітнення, присутність дорогих людей, концерти кобзарів, прекрасна бібліотека та вишукана обстановка оселі впливали на хлопчика. О. Перовський возив племінника до Італії, спілкувався там із Брюлловим. Дядько Олексій був знайомий із Ґете, тож на колінах у великого поета дитиною сидів граф Олексій Толстой.
Коли Льоші було вісім, вони переїхали в Петербург. Друг дядька Олексія В. Жуковський допоміг представити Льошу восьмилітньому спадкоємцеві престолу, майбутньому імператорові Олександру ІІ. Так юний граф потрапив до числа дітей, які приходили до цесаревича щонеділі для ігор. Дитяча дружба Льоші з царем тривала все життя. Його ж мати поринула у світ балів і вечірок. Вона замовляла собі ті ж тканини, що й у цариці. Якось обурила навіть царя, коли приїхала у такому ж капелюшку, як у цариці.
Дядько Олексій зацікавив племінника вивченням мов та історії Русі-України. Написав для десятилітнього Льоші першу в історії України літературну казку «Чорна курка». Тому «добродії» розпустили чутки, що юний граф — його син. А він так любив Льошу, що замовив портрет хлопчика Брюллову. Знаючи, що художник був людиною настрою (любив веселі компанії, не завжди виконував обіцяне), Перовський забрав його до себе в Москву і не випускав із дому, поки той виконував замовлення. Портрет Перовського та його небожа Карл Брюллов написав, а пані Анну змалювати не встиг, бо втік.
Через материні... ревнощі
Олексій Перовський помер рано, і сином зайнялася мати. Льоша Толстой отримав блискучу освіту й вишукане виховання, адже його дід був міністром освіти, прадід — Президентом Академії наук. До того ж молодий граф познайомився з найбільшим інтелектуалом імперії Миколою Костомаровим, брав у нього уроки рідної історії. Вони дружили все життя. У цей час Олексій Толстой написав великі поетичні цикли з історії, де досліджував менталітет українця-європейця та азіата-сусіда. Також граф був на царській службі та вів світське життя.
У Анни Олексіївни був пунктик: вона ревнувала сина до жінок. Коли у нього починалися романи із княгинею Оленою Мещерською чи з графинею Кларі, матінка одразу смертельно хворіла, викликала сина в маєток, їхала разом із ним лікуватися за кордон.
Розумниця Софія
У січні 1851-го 33-річний камер-юнкер Олексій Костянтинович супроводжував цесаревича на бал-маскарад у Большому театрі. Тут він і Тургенєв зустріли незнайомку, яка відмовилася зняти маску, але взяла візитку графа Толстого, пообіцяла дати звістку.
Через кілька днів незнайомка запросила чоловіків до себе. «Что же я тогда увидел? — написав гостроязикий Тургенєв. — Лицо чухонского солдата в юбке». Натомість Олексій Толстой закохався без пам’яті. Це була Софія Міллер (на знімку) — високоосвічена жінка, яка знала 14 чи 16 мов.
Средь шумного бала, случайно,
В тревоге мирской суеты,
Тебя я увидел, но тайна
Твои покрывала черты.
Лишь очи печально глядели,
А голос так дивно звучал,
Как звон отдаленной свирели,
Как моря играющий вал...
— написав зачарований чоловік.
Матінка графа була шокована! Це ж Софія Бахметєва — чудова піаністка і співачка, яка полонила князя В’яземського, стала його коханкою. Коли талія Софії почала втрачати форми, він зламав слово про шлюб. Рідний брат Софії Петро викликав князя В’яземського на дуель і був убитий. Новонароджену дівчинку удочерив старший брат Софі. Звісно, Софія в усьому звинувачувала себе, каралася. Щоб піти з дому, вийшла заміж за ротмістра Лева Міллера, але щастя не зазнала — і незабаром молоді стали жити нарізно.
Ох, які сцени влаштовувала синові мати упродовж 12 років, але Олексій та Софія не розлучалися. За цей час вони пережили Кримську війну. Олексій Толстой командував ротою в Одесі. Там його скосив тиф, і Софія примчалася лікувати. Виходила його. Нарешті жінка домоглася розлучення, і вони обвінчалися в Дрезденській православній церкві. Скільки років спливло, а кохання жило й додавало щастя закоханим.
Олексій Толстой.
***
Відійшла Анна Олексіївна тихо у червні 1857 р.
Здоров’я графа Олексія різко здало: мучив головний біль, лікарі прописали морфій. 10 жовтня 1875-го у 58-річного Олексія Толстого сталося передозування. Поховали графа у рідному Красному Розі, у невеличкій усипальниці-каплиці, поруч із прадідівською церквою гетьмана Розумовського.
Софі пережила чоловіка на 17 років. Жила спогадами, серед портретів чоловіка та його листів. Читала, плакала... упокоїлася біля нього.
У 1878 році, коли вже не було Олексія Толстого, козацький нащадок Петро Чайковський написав вальс на слова правнука гетьмана Розумовського «Средь шумного бала» і присвятив романс своєму молодшому брату Анатолію.
Ганна ЧЕРКАСЬКА.
Ілюстрації з архіву.
