Звідки перший мільйон

Як ви заробили перший мільйон? На це запитання переважна більшість заможних львів’ян відповідає майже однаково. На початку 90-х їздив до Польщі. Закуповував дефіцитні товари й перепродував в Україні. Вони починали з великих сумок, а згодом заробили на машину. Далі обороти зростали. Товарів першої потреби постійно не вистачало. Ось приблизно так множилися статки підприємливих людей, які потім ставали власниками великих компаній, міськими головами і керівниками області.
Інший приклад. Власник великої компанії з виробництва соку починав з однієї цистерни для перевезення екстракту яблук. Через рік уже мав три машини, а через п’ять — власне виробництво. Гроші вкладав у нові заводи і в Україні, і в ЄС. Нині його продукція йде на експорт до США. Третина Городоцького району засаджена яблунями, грушами, сливами -це сировина для виробництва соків. Люди мають роботу і добрий заробіток. Завдяки успішному організатору виробництва вони навчилися заробляти гроші за рахунок власного городу. Донедавна вирощували лише картоплю, а тепер — овочі й фрукти. 
Від того, як людина заробила перший мільйон, багато в чому залежало її майбутнє. Якщо бізнесмен заробив перші гроші своїм горбом, як правило, далі його компанія розросталася і процвітала.
Львівська область — прикордонна, з розгалуженою системою митних переходів до ЄС, із розвинутими бізнесовими зв’язками з європейськими країнами. Лихоманка швидкого збагачення заполонила цей регіон значно раніше, ніж інші області країни. Протягом останніх 20 років незалежності швидкі гроші приносили лише контрабандні потоки, на яких сиділи представники силових структур і фінансово-олігархічних кланів. Контрабанда йшла ешелонами і фурами. Сотні нових скоробагатьків скуповували підприємства, готелі, ресторани, житлову нерухомість і землю. Але ніхто з них не закріпився у бізнесі. І навіть відкриті ними готелі та ресторани не стали успішними. 
Ті, хто заробив швидкі гроші нечесним способом, у кращому разі перетворилися на лінивих рантьє, які нині доживають до старості на відсотки від вкладів у банки чи цінні папери. Про них навіть не згадують.

Молодь вчиться на помилках

У перші роки незалежності найбільш популярними були професії економіста, фінансиста, юриста, менеджера. Молоді люди масово хотіли стати бізнесменами і швидко заробляти капітали. Після закінчення університетів у кращому разі вони влаштовували продавцями, секретарками або поповнювали біржу праці. Більше половини львівських безробітних — випускники вищих навчальних закладів. Вони прийшли в бюро працевлаштування, бо виявилися неконкурентними на ринку праці.
Хоч обрали найлегший шлях для самореалізації. Але конкуренція на найлегшому шляху виявилася дуже високою.
Нині у Львові найпопулярніша професія — фахівець ІТ-технологій. Два університети не встигають готувати кадри, бо студентів запрошують на роботу ще з третього курсу. Хороший програміст уже в перші роки заробляє від 20 до 50 тисяч гривень. Про швидкі капітали студенти не мріють.
Підросло нове покоління, не заражене лихоманкою швидкого збагачення, як це було в буремні 90-ті. Тоді відбувалася масова приватизація. Підприємства часто діставалися за копійки їхнім директорам. Більшість із них збанкротували. Молоді вчаться на помилках старшого покоління. Успішними бізнесменами, підприємцями, як і артистами, музикантами, не всі можуть стати. Для цього треба мати, як то кажуть, Божу іскру.

Не в грошах щастя

Із моїм гостем — бізнесменом із Фрайбурга — ми зупинилися біля «Віденської кави» у Львові. Він із цікавістю розглядав припарковані автомобілі.
— Тут стоїть кілька мільйонів доларів, — здивувався. — Не розумію, як у Львові може бути більше дорогих автомобілів, ніж у заможному німецькому місті.
Перебираю в пам’яті всіх своїх близьких знайомих і намагаюся серед них знайти найщасливішу людину. Це люди різних статків, професій, життєвих принципів. Одні живуть лише на пенсію, статки інших вимірюються мільйонами доларів. Жоден із знайомих бізнесменів не почувається щасливим.
Серед кілька сотень приятелів і друзів, на мій погляд, найщасливішою людиною себе вважає Антонович, військовий пенсіонер, батько двох дітей і дідусь трьох онуків. У свої 79 років він їздить на «Таврії» зі швидкістю 130 кілометрів, щодня пробігає шість кілометрів, веде здоровий спосіб життя.
Антонович усе життя прослужив у залізничних військах. У молоді роки будував Байкало-Амурську магістраль. 15 років прожив у Сибіру.
В Антоновича нині чудове здоров’я, за останні 20 років лікував тільки гайморит. У нього завжди відмінний настрій.
В Антоновича скромна квартира і дача під лісом, від фундаменту і аж до даху все збудував власноруч. Із ранньої весни до пізньої осені пенсіонер пропадає на городі.
І в сім’ї панує злагода.
Антонович вважає, що все в нашому житті врівноважується. Якщо багато грошей, то нема здоров’я або в дітей проблеми, бо стають лінивцями. Він не розуміє тих бізнесменів, які перетворюють зароблені кошти на  папірці й вивозять за кордон. Вважає їх хворими людьми. За життєвим досвідом цієї найщасливішої людини — не в грошах щастя, а гонитва за швидкими капіталами, прагнення заробити їх за будь-яку ціну, часто закінчуються невдачею і крахом. І доля львівських скоробагатьків — найкраща ілюстрація до цієї думки. За останні два десятиліття на Львівщині загинуло найбільше бізнесменів через перерозподіл власності.

Львів.