Пройшовши великий шлях професійного становлення, він запалив свою зірку в Королівському балеті, який є частиною Королівського оперного театру «Ковент-Гарден» — найпрестижнішої трупи Великої Британії. На Старобільщині пишаються своїм земляком.

Мріяв про балет

Олександр Агаджанов (на знімку) народився у звичайній родині: батько був будівельником, мати займалася господарством і вихованням трьох синів. Спочатку Агаджанови жили в Туркменії, але потім обставини змусили їх переїхати в Україну, у невелике містечко Старобільськ на річці Айдар. Сашку того 1958 року виповнилося дев’ять, і він швидко вписався в життя провінційного містечка. По суті, він нічим не відрізнявся від тутешніх хлопчаків — так само крав і їв недостиглі абрикоси, ловив і смажив жаб, ганяв м’яча і лазив по деревах. Утім, ні. Одним від своїх однолітків він усе-таки відрізнявся — любив танцювати. Усі шкільні роки Сашко відвідував народний ансамбль «Веселка», займався в танцювальному гуртку Будинку піонерів і школярів. Причому переважно тут були дівчата, хлопчиків усього два, але Олександра ця обставина аж ніяк не бентежила. Він танцював усе — польки, «яблучко», гопак... Для репетицій у танцюристів не було спеціального залу, тому заняття відбувалися на паркеті у фойє Будинку культури.
Сашко крутив свою партнерку в польці й потай мріяв про балет. Хоча й розумів, що цим потрібно займатися з 4—5 років, а не, скажімо, з 14. Народні танці приносили йому успіх, шліфували майстерність танцюриста й навіть актора, але це був не балет. Не та постава, постановка корпуса, ніг. Не та чуттєвість рухів, повороту голови... Сашко хотів бути артистом балету, тому щовечора сам, без учителя, займався вдома біля примітивного верстата. У нього виходило, він був справді талановитим.

На знімку: зустріч із принцесою Діаною.

Квиток на велику сцену

Закінчивши школу, Олександр поїхав у Київ і вступив до академії естрадно-циркового мистецтва. Правду кажучи, навчання давалося юнакові нелегко: у «Веселці» він танцював фольклорні й народні танці, а тут довелося вивчати класичний балет, драматургію, грим... Допомогла можливість відвідувати оперний театр, спостерігати за виступами провідних артистів балету, аналізувати їх, а потім застосовувати побачене на практиці.
Академію він закінчив з відзнакою, в 1969 році одержав диплом і в Київській державній балетній академії. Мрія Олександра Агаджанова збулася — він став професійним артистом, був солістом на сцені Київського оперного театру, виступав у Державному джаз-оркестрі під керівництвом Леоніда Утьосова. Але хотів більшого...
У цей період у його житті відбулася ще одна знаменна подія: Олександр одружився на балерині з Шотландії. Вона вчилася в хореографічній школі Ленінградського театру опери й балету. В 1976 році він із дружиною емігрував у США з переконанням, що знайде там гідну роботу. Через три місяці його взяли в Нью-Йоркський театр танцю.
Грація, харизма й артистичність Агаджанова захоплювали найвибагливішу публіку. Артист балету танцював у театрах Рима й Неаполя, як запрошений соліст виступав у Піттсбургу, Балтіморі, Берліні, Бонні, перетворюючись то на блазня в балеті П. Чайковського «Лускунчик», то на Меркуціо в «Ромео і Джульєтті» С. Прокоф’єва, то на Корсара в однойменному балеті Л. Мінкуса, то на Остапа в «Тарасі Бульбі» В. Соловйова-Сєдого. Він підкорив глядачів своїм мистецтвом пластики. Та хоч би як його шанували в цих містах, Олександр там не затримувався. У нього були інші плани. Але життя зробило крутий поворот.

Не тільки танцюрист

Улітку 1977 року Агаджанов дістав невелику травму й був змушений тимчасово зайнятися викладацькою роботою: проводив семінари в СРСР, Бразилії, Франції, інших країнах. Північний балет, Королівський балет Вінніпега, балет Паризької опери — це тільки частина місць, де наш земляк викладав мистецтво балету. За свою кар’єру Агаджанов працював із такими великими хореографами й балетмейстерами, як Серж Лифар, Елвін Ейлі, Флеммінг Фліндт, Юрій Григорович, Кеннет Макміллан, Рудольф Нурієв і Ролан Петі. Відновившись після травми, він знову повернувся на велику сцену, але викладати не припинив.
Протягом трьох років Агаджанов працював позаштатним співробітником Королівської балетної школи в Лондоні. На тиждень у нього було всього чотири уроки, але якось на час відпустки одного з викладачів Олександру запропонували попрацювати з його групою. Результати юних танцюристів, яких домігся наш земляк, вразили керівництво школи, і йому запропонували контракт. Агаджанов виявився не тільки чудовим танцюристом, а й викладачем. Після року викладання в Ла Скала (Мілан) він погодився повернутися в Королівську балетну школу в Лондон і досі трудиться там.
Олександр Леонович особисто знайомий із королевою Великої Британії Єлизаветою ІІ, принцесою Маргарет і принцом Чарльзом. Королівська родина регулярно відвідує свій театр і так само часто вітає нашого земляка з успішною прем’єрою. Гарні стосунки свого часу склалися в нього і з принцесою Діаною.

Вуличками дитинства

...Співробітники Старобільського музею не повірили своїм очам, коли впізнали в чоловікові з густою й довгою шевелюрою, одягненому в стару футболку, шорти й капці, світову знаменитість — Олександра Леоновича Агаджанова — соліста й постановника провідних балетних сцен у театрах США, Італії, Німеччини, Великої Британії! Актора, балетмейстера, старшого викладача балетної майстерності Королівської балетної школи й, до слова, професора вони впізнали за світлинами, які є в музеї.
— Нічого зоряного в ньому не було, — розповідає директор музею Олеся Мілованова. — До нас зайшов доброзичливий, усміхнений чоловік. Хоча Олександр Леонович уже давно живе за кордоном, але говорить російською мовою без усякого акценту, дуже простий у спілкуванні. З його розповіді ми зрозуміли, що професор Агаджанов веде дуже скромний спосіб життя. У нього невелика квартирка в Лондоні, недорога машина. Каже, що весь свій час присвячує балету, своїм учням, додому повертається о третій ночі. Старобільськ він пам’ятає, шкодує, що не має змоги сюди приїжджати, переживає через те, що відбувається в нашій країні.
Десять років тому в Старобільську все ще жила мама Агаджанова — Марія Кузьмівна, і Олександр приїхав разом зі своїм братом Сергієм, щоб забрати матір і продати її майно. Він побував у місцях юності, зустрівся зі своїм першим педагогом з танців, яка досі мешкає у Старобільську, і поцікавився, чи збереглася сьогодні та «тарзанка», з якої він стрибав в Айдар, і чи смажать нинішні пацани жаб, як це робили багато років тому його однолітки? Узагалі він більше розпитував і згадував про роки, проведені в містечку, ніж розповідав про свої успіхи. Про знайомство із принцесою Діаною теж говорив скромно: вона часто відвідувала його вистави, дякувала за отримане задоволення, а якось виявила ініціативу й запросила його на прийом. На згадку про ці зустрічі лишилися світлини.
— Залишаючи Старобільськ, — розповідає Олеся, — Олександр Леонович передав для музею свій сценічний костюм, копії світлин і багато журналів, що розповідають про нього самого і його чудові балетні постановки.

Павло ВОРОНЦОВ.
Фото з архіву Старобільського краєзнавчого музею.

Луганська область.