Мова про Оксена СЕМИДУБА (на знімку), предки якого були вихідцями з села Семидуби, що на Рівненщині. Наразі 90-річний чоловік мешкає в Харкові. Однак значну частину його нинішнього життєпису становлять мандрівки-подорожі, розбудова козацьких формувань, участь у різних патріотичних заходах по всій Україні.
Прибувши, приміром, нещодавно на Рівненщину, він як голова Ради старійшин українського козацтва козирнув унікальною витривалістю — сівши на коня, під палючим сонцем проїхав у сідлі стокілометрову відстань від Рівного до села Пляшева Радивилівського району — славних «Козацьких могил». І цим довів, що сучасникам варто бути гідними того козацького духу, який виявляли колись оборонці землі української.
— Семидуб — то не прізвисько, а справжнє прізвище. Мої предки були родом із села Семидуби. Звідти пішли в козацтво. Продовжили родовід у Великих Сорочинцях, де я, власне, і народився. А потім життя розпорядилося так, що об’їздив-обходив усю Україну і більше половини Союзу в геологічних розвідках, бо я за спеціальністю — військовий геолог. Закінчив Харківський університет, очолював, маючи у своєму розпорядженні 16 розвідників, геологічну розвідку як підрозділ військового відомства; дослужився до звання полковника. А до виходу на пенсію обходив у пошуках корисних копалин тисячі кілометрів, знаходив поклади і газу, і нафти, і золота, і нікелю на теренах України, надра якої дуже багаті, — розповідає про себе Оксен Семидуб. — У Карпатах, наприклад, ми натрапили на доволі цікаву місцину. Там нам на привалах вечорами не давали спокою комарі. Водночас зовсім поруч, за десяток метрів, були місця, де жодного комара не зустрінеш. Почали аналізувати таку аномалію і дійшли висновку, що на комах має вплив підземне випромінювання. Як з’ясувалося далі, в цих місцинах справді були поклади рідкісних металів...
— А у 1971-му на Волинській низовині ми натрапили на нікель. Доповіли про це тодішньому Першому секретарю ЦК Петру Шелесту. Отримали від нього відповідь: мовляв, із висновками про нікель не варто поспішати, на це ще прийде час... І лише коли в 1973 році я побував в Красноярську, то зрозумів позицію Шелеста. Там я на залізничній колії побачив декілька вагонів із деревиною з України. Увечері на аудієнції в керманича Красноярського краю я запитав його про цей ліс. Мовляв, у вас і свого ж повно. У відповідь почув: так, повно, але в Україні його легше добувати, а наш хай іще підросте, завтра згодиться... Вочевидь, Шелест хотів, аби копалини з наших надр не вивозилися на край світу, а служили рідному краю, рідній Україні, прихильником якої він однозначно був. За що, власне, й поплатився: через книжку «Україно наша Радянська», розкритиковану за «недостатній інтернаціоналізм», і через свою життєву позицію, — згадує Оксен Семидуб.
90-літній козак розповів, що любов до України в їхньому роду була завжди. При незалежній Україні Оксен Семидуб створив козацький осередок, затим Січ Війська Запорозького, організував чимало патріотичних заходів. Каже, що має шаблю, яка старша за нього вп’ятеро, і пістоля, і булаву. Щоправда, козацьке здоров’я вже не те, хоча пройти стокілометровий марш на коні він іще в змозі.
А ще Оксен Семидуб зізнався, що дуже любить природу:
— Можливо, колись напишу книжку про унікальні природні місця в Україні, які я сам відкрив. Принаймні, маю для неї чимало матеріалу, назбираного колись і тепер. Для прикладу, про 250-річний дуб, що росте під Одесою. В чому його унікальність? Якщо фотографувати, то по центру фото завжди буде пляма. У цьому переконався і я, і десятки моїх друзів, яких туди приводив. Звідкіля ця пляма береться, ще треба дослідити. Як на мене, то, найімовірніше, від тих копалин, які є в тому місці. Скажу іще про два дуби, на які натрапив у лісі біля Харкова. Із землі вони виходять порізно, на відстані десяти метрів один від одного, а самими верхівками на висоті двадцяти метрів зрослися. Я вже про це й легенду написав — про одну підкошену козацьку душу, яка впала на плече іншій, і та її навік підтримала...
Євген ЦИМБАЛЮК.
Фото автора.
Млинів Рівненської області.
