У Чернівецькій області податкова пускає за вітром єдиного інвестора у депресивний гірський район

Конфлікт інтересів між Державною фіскальною службою України і бізнесом буде завжди. Проти природи не попреш. Незважаючи на те, що перші займаються наповненням бюджету, а другі — становленням української економіки, а це, за великим рахунком, означає, що роблять вони одну справу, розуміння цього є не на всіх рівнях.
Як правило, перекоси і зловживання превалюють на місцях. І скільки би в уряді й центральному апараті ДФС не говорили про необхідність зниження податкового тиску на бізнес і перетворення фіскальної служби на сервісний центр з його обслуговування, модернізація застарілої податкової машини триває вкрай повільно. На місцях, схоже, деякі фіскали взагалі не розуміють, що бюджет де-факто формують не вони, а бізнес, без якого у державну скарбницю падали б хіба що копійки.
Держава дала в руки податківців скальпель, сподіваючись на його виважене й відповідальне використання. Та подекуди фінансові хірурги не те що ріжуть по живому, а й бездумно перерізають горлянки бізнесам. Хоча, згідно зі своїми повноваженнями, вони просто виконують свою роботу.

Сучасне устаткування «Путильської молочарні».

 

Туристичний комплекс «Хутір Тихий» у селі Сергії Путильського району Чернівецької області.

 

Є у Чернівецькій області віддалений гірський карпатський район з райцентром Путила, ландшафт якого легко поконкурує з Австріями і Швейцаріями. Гірські річки, водоспади, елітні букові та модринові ліси, різнотрав’я полонин й унікальної чистоти повітря є золотим скарбом, дорогоцінним надбанням усієї України. Якщо ви пили молоко від карпатської гірської маржини, так гуцули називають своїх низькорослих, прудких від ходіння горами корів, куштували унікальну карпатську бринзу і гуслянку від овець, які пасуться на різнотрав’ї, пробували насичені різноквіттям меди і пили воду просто з кришталево чистої річки, ви мене зрозумієте. Але я хочу, щоб ви зрозуміли інше.
У цього депресивного нині, безробітного, безпросвітного району з розбитими дорогами — велике і світле майбутнє, але сьогодні він живе у кредит, бо настане воно лише тоді, коли сюди прийде туристична галузь, переробка унікальних екологічно чистих молока і м’яса, ягід і грибів.
Для цього всього лише потрібно привабити інвестора, зупинити злочинні вирубки лісів, виділити кошти на гірські дороги, які ведуть через перевали до якісної логістики Євросоюзу, що вже збудована румунською стороною. Парадокс у тому, що наші керівники впродовж років не в змозі навіть прийняти й освоїти кошти, якім їм пропонує Євросоюз на будівництво доріг, прилеглих до країн ЄС, митних постів і терміналів.
За таких умов кожен інвестор, який пропонує роботу мешканцям гірського району, котрий запускає підприємства переробки молока і м’яса, обладнує чи не перші бази відпочинку із сервісом європейського ґатунку, показуючи місцевим, що вихід із безпросвіття є, на вагу золота. Він доводить, що красти й безоглядно рубати своє головне багатство — ліс, аби вижити, є неправильним, що їхати на заробітки з такого раю нерозумно. Тим більше, що від держави він просить лише одного: не заважайте. Можна лише припускати, на які ризики йшов Анатолій Стефанюк, схилившись на пропозицію голови Путильської районної ради Андрія Дутчака підняти з руїни занедбаний молокозавод. Мовляв, гуцулів, як липку, обдирають місцеві закупівельники, котрі через розбиті дороги диктують мізерні ціни на молоко. А на Путильщині воно такої якості, що у перспективі його залюбки питиме вся Україна і за дорого купуватимуть в Євросоюзі. А карпатські сири, за сучасних технологій, будуть бажаними у найвишуканішому товаристві.
Буковинець за походженням, сільський чоловік, який отримав хорошу київську освіту, окрім іншого, й завдяки тому, що його мати тримала корів, зважував недовго. Патріотизм переміг. Так з’явився проект «Путильська молочарня», знявши одну з проблем району — неліквідність і нерентабельність молока. Люди отримали роботу, районне керівництво — можливість внести запис у графу «інвестиції». Це я до того, що керівники економічно депресивної Чернівецької області в усі роки незалежності регулярно отримували по шапці від президентів за те, що пасли задніх у залученні інвесторів. До Путили вони не доїжджали апріорі. А тут такий з’явився, напівальтруїст, готовий вкласти у справу душу. І для нього цей проект був швидше соціальний, ніж бізнесовий, сподівався лише на себе, від влади очікував хіба що розуміння і ремонту районних автошляхів.
Дороги тут часто розмиває велика вода паводків, котра щороку завдає все більших збитків через вакханалію з вирубками лісу. Змиває мости, гуцульські хати пливуть, як титаніки. Для виробника такої короткотермінової продукції, як молоко, кефір, сметана, йогурт, бути відрізаним від торговельної мережі — це катастрофа, прямі збитки.
Про дороги говорили з кожним із очільників області, які залюбки відвідували завод і туристичний центр «Хутір Тихий», і кожен обіцяв, що дорога буде. Пили молоко і не лише. Словесна підтримка й обіцянки на початку сприймалися, хоча гуцульська приказка «не вір — не втратиш» переконувала в іншому.
З 2011 року розпочався шлях становлення від заготівельного пункту з прийому та продажу молока до встановлення сучасної лінії з його переробки, щоби не віддавати доходи від неї в інші регіони. Навіть попри те, що це підприємство харчової промисловості було ноу-хау в кар’єрі Анатолія Стефанюка, що в районі не було кваліфікованих кадрів, ентузіазм керівника дав результат. Хоча спеціалістів довелося залучати з інших регіонів, а дорогу в 150 кілометрів до перших ознак цивілізації так ніхто відремонтувати і не спромігся.
Довелося пройти через помилки, десятки тонн зіпсованої продукції, протидію торговельних мереж, котрі відмовлялися брати натуральне карпатське молоко на користь виготовленого із сухої суміші, через інертність покупців, яких доводилося знову привчати до смаку справжнього молока. Доводилося демпінгувати ціни, щоби хоч якось конкурувати на полицях із заводами-гігантами, які працюють на сухому молоці, що значно знижує собівартість продукції. Така практика входження у ринок є поширеною, та для наших податківців, задзумбелених наспіх прийнятим законодавством, — це злочин. Це парадокс, але закон виписаний так, що якщо власник вносить особисті гроші в оборотні кошти підприємства як позику, і протягом року не забирає їх назад, на них нараховують податок як на прибуток. І звичайно, ніхто ж не бере до уваги те, що тривалий час доводилося компенсувати збитки і борги підприємства, які щомісяця сягали сотень тисяч гривень, із власної кишені. Як тут бути? Хіба сподіватися, що, як пиво, фіскальне ремесло складається ще й із совісті податківця. Практика такі випадки знає дуже рідко.
Проте Стефанюк продовжував іти до мети, шліфуючи гострі камені, як Черемош. Через наслідки повені, яка повністю знищила логістику, через економічну кризу й обвал гривні, через знищення бездоріжжям автопарку, інші форс-мажори, не отримавши від держави жодних компенсацій за втрачене.
Нині «Путильська молочарня» є сучасним заводом з виробництва молокопродуктів та сиру. Його продукція вже до смаку мешканцям Чернівецької, Львівської, Івано-Франківської, Харківської, Одеської, Житомирської областей. Її знають і кияни. Люди почали розуміти, що можна утримувати кількох корів, що молоко — це реальні гроші, що, випасаючи невеличку свою череду, можна не покидати сім’ю і не їхати на заробітки.
Інвестор запропонував горянам економічну вудку замість бензопили, якою скоро вже не буде що пиляти. Понад 300 сімей мають економічний зиск, продаючи надлишки молока на молочарню, і їхня кількість зростає. На заводі працює 36 фахівців з фондом зарплати майже 2 мільйони гривень. Ними перероблено понад 3 тисячі тонн молока лише у цьому році. На черзі — лінія з виробництва твердих сирів, у планах — закупівля лінії з переробки м’яса, виготовлення ковбас та інших делікатесів. У районі проблема зі здачею м’яса. Приїжджі за 250 кілометрів заготівельники з Кам’янця-Подільського забирають елітне, чисте, нагуляне на полонинах м’ясо за безцінь. Тривають переговори про монтаж ліній з виготовлення комбікормів. То чому ж влада активно не стала на захист цього беручкого до роботи чоловіка, вкотре продемонструвавши, що дружба дружбою, а бринза за гроші.
Буковинські очільники з покоління в покоління експлуатують тему туризму й рекреації, не б’ючи для цього палець об палець. Тему логістики, прив’язаної до ЄС, і ремонту автошляхів ми вже піднімали. Іншою проблемою є будівництво сучасних турбаз та екокурортів з високим рівнем сервісу, що може привабити вимогливого внутрішнього та іноземного туриста навіть за таких доріг. Нога туриста у Буковинські Карпати майже не ступала, для бізнесу -це цілина проти того ж Яремче чи Буковеля. Тож «Хутір Тихий», збудований Анатолієм Стефанюком, став чи не першим гатунковим центром відпочинку, куди залюбки приїжджають гості з Латвії, Білорусі, Німеччини, Ірландії, Франції, Іспанії, Румунії, Польщі, США, Ізраїлю, де вже побували наші зірки естради, навіть Джамала, і вся футбольна команда «Динамо». До послуг гостей усі надбання цивілізації, вмонтовані у незайману екосистему. Тут теж робочі місця і стабільні зарплати для горян з депресивного району. Про нього навіть зняли телевізійний фільм.
Це така красива картинка, котра затуляє всі терни, через які довелося пройти.
Але це все — квіточки. Справжня чорна хмара закрила світле небо над Сергіями, де розташовані завод і хутір, з останнім візитом податківців.
Замість передбачених 10 днів перевірка тривала майже 20, її проводили чотири бригади перевіряльників, майже на місяць паралізувавши роботу підприємства. Перевіряли все, починаючи з 2012 року, незважаючи на встановлені законом терміни давності. За результатами акту перевірки молочарні на 79 сторінках податкова виписала штраф у два мільйони гривень. За головні порушення визнали несвоєчасне неповернення коштів позичальнику з рахунку підприємства, не врахувавши пояснення, що не повернули, бо не мали звідки, і несвоєчасне неповернення невикористаної готівки, виданої під звіт. Якось це не в’яжеться із проголошеною урядом та керівництвом ДФС політикою підтримки українського бізнесу.
Навіть в Україні з її законодавчими рудиментами державної зарегульованості фіскальні функції не є цілковито каральними. Сервіс ДФС для бізнесу передбачає консультації, інформаційні семінари для керівників та бухгалтерів з роз’яснення податкового законодавства, яке змінюється на марші, превентивні попередження підприємців про можливі штрафи і банкрутства та інші функції. Але чомусь із пакетом конструктивних своїх посадових обов’язків до далекої Путили податківці не доїхали, привезли лишень репресивний блок.
За словами Анатолія Стефанюка, карколомний штраф у два мільйони гривень для підприємства є непідйомним, тому він змушений зупинити його роботу.
Чи влаштовує Чернівецьку область і бідний, як церковна миша, Путильський район такий хепі-енд історії про першого й останнього інвестора, виписаний податківцями? Навряд чи. Чи постраждають від фіаско молокозаводу місцеві мешканці? Очевидно, що так. Чи матиме зиск від зупинки чергового підприємства держава, котра й думати забула про проблеми Путильського і подібних районів? Думаю, ні, бо ці два мільйони можуть роками фігурувати у судах і бути ліквідними хіба в дуже віддаленій перспективі. Так хто ж від цього виграє, окрім обласної ДФС, яка вже відрапортувала про виконання плану, учергове відбиваючи останню охоту займатися бізнесом у громадян?
Якщо брати до уваги якісно-кількісний склад перевіряльників, їхню непоступливість і захмарність встановленого штрафу, з одного боку, а з іншого — самоусунення від вирішення проблеми, бодай якоїсь участі як районної, так і обласної гілок влади, можна припускати, що на Путильські активи інвестора Стефанюка вже поклав око якийсь інший інвестор з числа фахівців із «віджиму» і рейдерського захоплення чужої власності. А про таке люди вже починають говорити.
Якщо дивитися на глобальну перспективу, то, звісно, зрозуміло, що рано чи пізно зроблять порядок і з державою, і з законодавчою базою у сфері бізнесу, і з репресивною фіскальною машиною. Рано чи пізно говорильня про євроінтеграцію набере реальних обрисів та термінів, і розвій Буковинських Карпат стане неминучим. Кожен квадратний метр цієї цілющої, екологічно чистої землі під пансіонати, кемпінги, колиби, шато і бунгало, заправки, ресторани і зони відпочинку стане безцінним.
Те, що це не забариться, показали такі першопрохідці, як Анатолій Стефанюк. То, можливо, на чиюсь думку, він свою місію виконав, от і дали команду обкласти його червоними прапорцями.
Від «Хутора Тихого» до Євросоюзу з його лояльним до бізнесу законодавством 30 кілометрів. А не добіжиш. Дороги і дурні.
Прем’єр-Міністр Володимир Гройсман якось, виступаючи перед представниками американського бізнесу, сказав: «Я готовий за руку провести кожного інвестора для того, щоб ви та Україна були успішними...». Одного вже не провів. Нашого.
Сьогодні багато говориться про утворення територіальних громад як ефективного механізму самоврядування на територіях. Та, схоже, наділяти їх правами як ефективним інструментом захисту інтересів людей не поспішають. Путильчанам яскраво продемонстрували, як легко можна викреслити з їхнього життя і планів на майбутнє єдиного інвестора.
— Для гірських районів країни необхідні зміни в методиці формування спроможних громад. Адже модель секторальної децентралізації для Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької і Закарпатської областей відрізняється від інших регіонів, — заявив телеканалу «Еспресо TV» віце-прем’єр-міністр — міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко.
Він вважає, що аби такі громади були спроможними, потрібно дати їм більше державної підтримки для розбудови інфраструктури та залучення інвестицій. «За деякий час така громада стане спроможною. Але цей шлях буде довший, ніж, наприклад, в аграрних районах, де тільки податок на землю, транспортний акциз або торгівля підакцизним товаром дає прибутки і можливість бути спроможними», — підкреслив Геннадій Зубко.

Фото надано автором.