Новорічна ніч вважається казковою. А для юної красуні Ніни Бондаренко вона видалася ще й пророчою. Наснився тоді їй сон, що йде рідною Чапаєвкою на Гайдамаківку, стає на місточок, щоб перейти річечку, та не пускає її однокласник — Гриша Нестеренко. Перегородив дорогу та й зупинив у своїх обіймах.
Так розпочали свої спогади поважні ювіляри, надзвичайні «наречені», які прожили в парі 70 років! Сьогодні це старенькі 90-літні Григорій Олександрович та Ніна Семенівна НЕСТЕРЕНКИ, жителі села Калинового Таращанського району, що на півдні Київщини. Дивлюсь на них і розумію: це дуже гарні люди. Їх загартувало життя, старість зазіхнула на здоров’я й вроду, але небеса благословили на світлу й довгу долю, звеличену порядністю, життєвою мудрістю й неймовірною силою кохання.
Їхні спогади лилися рікою. Той сон новорічної ночі таки виявився пророчим: на небесах Вседержитель уже тоді визначив долю чорнобрової красуні Ніни та хворого, але дуже доброго парубка Григорія. Втім, на той момент однокласники не звертали уваги один на одного. Як сказала Ніна Семенівна: «Не задивлявся, бо в мене спідниця була полотняна. А він був закоханий у мою подругу. Три роки ходив до неї». На запитання, чому ж не засватав, Григорій Олександрович розповів свою історію.
Сімнадцятирічним він поїхав у ліс по дрова, промочив ноги й захворів. Двостороннє запалення легенів ускладнилося тяжкою формою туберкульозу. Тож у Чапаєвці кожен знав, що хвороба ця невиліковна, і мало яка дівчина погодиться йти за нього заміж. Та мати боролася за здоров’я сина. Продала корову й за 200 карбованців повезла до лікаря Сахарова в Ставище на консультацію. І хлопець поборов недугу. Але людям усього не розкажеш. І коли Ніна відповіла на залицяння Гриші взаємністю, одразу «добродії» почали її матір застерігати: «За кого дочку віддаєш?» Та мудрою була відповідь: «Любиш, доню, то йди заміж. Як має на щастя, то й п’яниця покається. А як немає щастя, то й хороший збавиться».
І 70 років тому без фати, білої сукні та обручок вони «писалися» у сільраді, а потім вінчались у церкві, котра тоді була в старій хатині. Їхню долю перед Богом засвідчували Іван Гайдамака та Марія Стеценко. Весілля не справляли. Батьки тільки зійшлися та благословили новостворену сім’ю.
Отак і живуть ці надзвичайні ювіляри. Секретом подружнього щастя обоє вважають любов і... поступливість. Наголошують, що в родинному житті буває всякого, але для чого ускладнювати й без того складне життя.
На їхній ювілей до затишної батьківської оселі злетілися три донечки — Марія, Тетяна й Наталія зі своїми дітьми. Не зустріли тільки батьки своїх синів-соколів. Відлетіли вони у засвіти — старший Василь 15 років тому, молодший Микола 2 роки тому. Немає більшого горя на землі, як батькам ховати власних дітей. Та ніхто не владний змінити або ж переписати книгу буття, тому й мусять жити з душевним болем. Відрадно, що сини залишили по собі гідний слід.
Дочки розказують: «Ми ніколи не чули сварок поміж батьків. У хаті завжди пахло хлібом, було чисто й затишно. У вихідні до нас сходилися сусіди, мама добре готувала — тому й нині нам пахнуть оті вареники з печі, а батько був знаним рибалкою — тож і взимку, і влітку була риба, в’юни чи раки. Взагалі у наших батьків золоті руки. Мама все життя пропрацювала в ланці, а вдома була наче бджілка-трудівниця. Тато — неперевершений столяр. У селі немає жодної хати, де б не було його виробу: вікон, дверей чи господарського реманенту. Коли в 1950-х роках було дуже сутужно, навіть зробив ткацького станка, на якому мама ткала полотно, а потім ночами під гасову лампу вишивала нам сорочки та рушники...»
Загалом у бабусі Ніни та дідуся Григорія 12 онуків і 14 правнуків! І для всіх вистачає в них любові. От тільки турбуватися вже бракує сил. А колись для кожного з онучат знаходився час. Звозили їх діти на ціле літо, наче в табір, і були впевнені, що будуть доглянуті, нагодовані бабусиними смаколиками та виховані дідусевим прикладом.
70 років у шлюбі — благодатне весілля. І ця назва не випадкова. Стільки прожити разом, виростити дітей і онуків, дочекатися правнуків — це і є істинна благодать, послана небом. За таке велике щастя треба дякувати Богу. І це щодень роблять діти, онуки та правнуки Григорія Олександровича та Ніни Семенівни. І бажають батькам жити ще багато років у здоров’ї і любові!
Київська область.
Фото автора.
