У суспільстві трапляються заможні й не дуже родини. Переконаний, серед перших переважають доброчинці, готові надати допомогу нужденним. У них же часто з’являються непотрібні речі, особливо дитячі, що ще досить придатні для вжитку. Тепер усе це — у місті та в селі — опиняється на смітниках. А шкода. Незаможним усе це може бути дуже потрібним. Але для здійснення такої передачі немає сполучної ланки.
Нею могли б стати допомогові осередки, що діяли б під егідою чинних громадських об’єднань, зокрема релігійних: у кожній громаді є люди, готові працювати добровільно та безкорисно, на громадських засадах. Наше завдання — організувати й узаконити їх.
Василь ШПАРИК, ветеран-фронтовик Другої світової війни.
Львів.
