Алла Симоненко чоловіка з Америки собі... виписала. Чернігівська обласна станція юних натуралістів, де вона працювала, оформляла заявку на волонтера із Корпусу миру, і саме Алла її заповнювала — на всі запитання відповіла так, що саме Джон Мюнш і приїхав до Чернігова. Хоча, звісно, жодного уявлення про нього доти не мала і взагалі їй було однаково, який саме волонтер приїде для участі у їхньому гранті. «Але ж в Україні жінки традиційно самі чоловіків вибирали», — з усмішкою розповідає Алла.

На знімку: щасливе подружжя Мюнш.

Нагадав батька

А ось Джон до України прожив бурхливе життя: у 19 років пішов добровольцем воювати в американську армію у В’єтнамі, працював пілотом рятувальної служби у Каліфорнії, має диплом і рік стажу журналіста, член Гільдії американських акторів...
«На заручинах ні мама, ні сестра не повірили, що людина може мати таку різноманітну біографію. Проте сестра, а вона в мене нині директор гімназії у Сосниці, допитала майбутнього мого чоловіка і переконалась, що таки правда», — сміється Алла.
У Корпусі миру Джон узагалі-то хотів працювати у мусульманських країнах — після жахливої трагедії 11 вересня 2001 року прагнув зрозуміти логіку вчинків терористів. Але за правилами Корпусу миру їхати в країну, де є ризики для життя, можна тільки маючи досвід роботи в цій організації. Тому Джону запропонували мирну Україну.
Оскільки мову нашу він ще не знав, то Аллу направили до нього перекладачем. Сьогодні вона сміється: «Я відмовлялась, бо й сама не дуже знаю англійську. А керівник закладу сказала: мовляв, нічого, що не знаєш — руками, мімікою поясниш». А вони закохалися один в одного...
Алла Симоненко-Мюнш: «Джона я полюбила через те, що нагадував мого покійного батька — і поведінкою, і ставленням до життя, і голосу ніколи не підвищує». До речі, я знав вчителя математики Володимира Івановича Симоненка також як цікавого чоловіка: він і вірші писав, і позакласну роботу вів, і був уважним до різних виявів життя, не тільки до своєї улюбленої математики. Повоєнна дитина, він не знав батька — можливо, тому і в його дочки таке трепетне ставлення до свого тата та його пам’яті. Алла Володимирівна каже, що батько їй сниться перед важливими подіями в її житті. Наснився і перед рішенням одружитися з американцем.

Вимоглива наречена

Коли ж Джон сказав: «Пиши місця, де б ти хотіла жити у США», Алла першим пунктом зазначила: «Картопля!». Сама вона із Авдіївки Сосницького району, де картопля є основною сільськогосподарською культурою — тут раніше було господарство, що працювало у зв’язці з дослідницькими картоплярськими інститутами, а нині селяни Авдіївки завдяки картоплі позаробляли на трактори, комбайни, іномарки та будинки, ще й дітей повивчали. Знають авдіївську картоплю і на Донбасі, і в Запоріжжі, куди її везуть підприємливі землероби.
Проте у списку з 10 пунктів уродженки Авдіївки була не тільки картопля. А ще й чотири пори року (біолог же!), рівнинна земля, ніякої води і гір! Джон вигукнув: «Я знаю таке місце — це штат Айдахо!». Річ у тім, що на номерах автомашин саме картопля є знаком цього штату. І хоч як він любив свою Каліфорнію, але переїхали в інший штат. У США кожен штат — це, до певної міри, інша країна. Пам’ятаю, як під час перебування в Америці за програмою Державного департаменту США для іноземних журналістів Едварда Мурроу перед від’їздом із серединного штату Теннессі у західний штат Орегон професор місцевого університету Пітер казав нам: «Це інша країна — там інша їжа, інші звичаї...» І він був правий.
Алла Симоненко-Мюнш весело розказує, як купували будинок: «Щойно я побачила в Інтернеті оголошення про продаж будинку, перед яким росла берізка, зразу сказала — беремо! Хоч щось має нагадувати мені батьківщину». Штат Айдахо виявився за природніми умовами дуже схожим на її рідну Чернігівщину. Проте не було там щавлю та хріну — таємно довелося везти з дому. Адже у Джона улюблена страва — український зелений борщ. А хрін, як і всі гострі страви, він також любить і їсть його ложкою.
Машину заробила на квітах
Хоча Джон має пристойну пенсію, Алла не могла сидіти без діла. І вирішила — біолог же! — створювати на продаж квіткові композиції. Частину вирощує сама, дикорослі квіти збирає під час прогулянок із псом чи купує в магазинах.
«Якось прийшов хлопець, у якого мало бути побачення з дівчиною, де він збирався їй освідчитися, — розповідає Алла Симоненко-Мюнш. — І хотів щось таке незвичайне, не банальні троянди, гвоздики. Я думала, чим же вразити ту дівчину, і зібрала дикий люпин для композиції. Хлопець був зачарований, його подруга теж. А росте люпин нікому не потрібним».
Така творчість дала можливість українці за рік роботи купити автомобіль, який хотіла, просто із заводу: «Ще й бузкову лінію всередині мені зробили на замовлення». Чи ж можливо в Україні за рік заробити на машину?! Навіть не на квіткових композиціях, а на чомусь серйознішому? У цьому одна з головних відмінностей між Україною та США — їхній легендарний рівень життя перебуває в прямій залежності від рівня зарплат і цін. Тож коли нам кажуть про тарифи і ціни в Україні (що, мовляв, схожі на західні) — не забуваймо порівнювати із зарплатами...
До речі, податки там у  середньому 35—37 відсотків. Щоправда, виплата проводиться раз на рік — кожен рахує свої доходи і вносить податок. Узагалі американці — дуже законослухняні люди. Алла розказує: «Якщо вказано, що дерево має бути за 5 метрів від будинку, — не сумнівайтеся: американець посадить його суворо за інструкцією. Що вже казати про закони!.. Американці дуже люблять судитися — так вони обстоюють свій приватний простір свободи».

Переживає... за діалект

Тепер Джон доволі пристойно розмовляє українською. І на зустрічі подружжя із авдіївськими земляками у Чернігові він устав і урочисто продекламував «Заповіт» Тараса Шевченка. До того ж, зробив це з рядками, які не кожен українець знає: «Як понесе з України у синєє море кров ворожу...».
Алла сміється: «Коли нам в Америці треба поговорити із Джоном про щось таке, щоб ніхто не зрозумів, — розмовляємо українською». Джон щороку приїздить в Авдіївку (це була одна з його обіцянок тещі перед весіллям — щороку привозити її дочку) і переживає не тільки через зменшення молоді у селі, а й через унікальний авдіївський діалект — там слова «кінь», «віз», «ніж» і багато інших кажуть із таким непередаваним на письмі дифтонгом, котрий цілком може бути реліктовим уламком мови Київської Русі.
Джон із штату Айдахо шукає можливість завезення в Авдіївку волонтера американського Корпусу миру, щоб навчати школярів англійської мови, а ще він... копає картоплю. І цьому ритуалу понад 10 років. У штаті ж Айдахо авдіївчанка Алла знайшла два сорти картоплі, що дуже схожі на авдіївські. І хоча після 40 років уже намагається менше картоплі вживати, адже крохмаль не сприяє доброму здоров’ю, проте, коли захочеться смакового спогаду про рідне село, — є з чого приготувати картопляники.

Василь ЧЕПУРНИЙ.
Фото Василя БУГРОВОГО.