Укр | Рус
Сім'ям бійців допоможуть матеріально Сімейний дитбудинок <<підріс>> до другого поверху Випадки кору примушують хвилюватись Хто вирішить долю мобільного оператора? На Рівненщині планують реставрувати пам’ятки архітектури Віра-надія, хоч згорьована, але не гасне, що воїн-кіборг із Рівненщини живий Пенсіонери-колишні силовики годину блокували трасу Київ - Чоп поблизу Рівного КНДР і Республіка Корея домовилися про спільний вихід на церемонії-відкриття Олімпіади-2018 Теніс. Долгополов дівчат не підвів Хокей. «Кременчук» повертається додому! Позашляховики для нацпарку Сьогодні Антикорупційний комітет ВР спробує оголосити новий конкурс на відбір кандидата від парламенту на аудитора НАБУ Навіщо страйкували? Про що домовлялися? Хата для безпритульних стала теплішою Премію імені Василя Симоненка присуджено бійцю <<Правого сектора>>
Загрузка...
загрузка...
Голосування
З 1 січня в Україні набули чинності зміни в правилах дорожнього руху. Як ви ставитеся до обмеження максимальної швидкості транспортних засобів у населених пунктах до 50 км/год?

Голосувати

Як ви ставитеся до посилення санкцій за керування автомобілем у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння?

Голосувати
На головну
13.10.2017

Армія — це ми

Олександр КЛИМЕНКО

День захисника України, День Українського козацтва

 

Офіційним у нас це свято стало три роки тому. А насправді йому кілька сотень літ, бо ще козаки-запорожці шанували свою небесну заступницю Богородицю-Покрову, чиє свято — також завтра.


Ці знімки зроблено наприкінці літа 2014-го в Новоукраїнці Мар’їнського району на Донеччині. Ці двоє — тутешній хлопчик Валера, чиє свідоме життя почалося з війни, а поруч — український майор (нині підполковник) Сергій Шешко. Він тоді щойно повернувся з Конго, де служив як миротворець під егідою ООН. Шешко — військовий юрист. Тож добре знав вимоги до миротворців, що діяли в Конго.

Скажімо, при нападі на твій пост ти мусиш подати команду-попередження трьома мовами: англійською, українською й суахілі. Це створює певний інтервал між тишею і громом пострілів. На сході України цей інтервал набагато коротший. Але суть та сама: стій, де стоїш, бо за цим рубежем — батьківщина твоїх дітей.

 


На знімку: село Новоукраїнка Донецької області, серпень 2014 р.

Четвертий рік триває війна, четвертий рік ми приділяємо нашим захисникам уваги більше, ніж завжди. Армія вже інша, ніж була навесні 2014 року.

Армія — це ми. З кого вона складається? З окупантом воюють солдати, офіцери, генерали. Кожен здобув свій досвід. З окупантом воюють прості люди, які раніше були ким завгодно — вчителями, бізнесменами, слюсарями, фермерами.


Четвертий рік ми бачимо смерті й героїзм українських чоловіків. Хто вони, наші захисники? Кілька розповідей про солдатів та офіцерів з війни — як сказав би соціолог, «нерепрезентативна вибірка», портрет сьогоднішньої армії...

 

Кулеметники

 

 


Сержант (капітан МВС) Володимир Демченко, 56 років. Встиг призватися до 55 років і уклав контракт до кінця особливого періоду. Разом з ним — командир відділення ДШК Михайло Луговий. Йому 53 роки. «Ми — досвідчені воїни», — кажуть кулеметники 92-ї бригади.

 

«Дід» з «Бутовки»

 


Багато журналістів пам’ятають веселого офіцера «Діда», який у 2016-му був на шахті «Бутовка». Там він був медійною особою і постійно давав коментарі телеканалам. Я теж його там бачив 20 березня 2016 року. Нині він під Горлівкою, дуже радісно було з ним зустрітися через півтора року. Старший лейтенант Володимир Продун розповідає, що був мобілізований 2014-го. А до цього колись лейтенантом служив на Яворівському полігоні у 1998—2001 роках.


Разом із 128-ю бригадою пройшов усю війну. Сам з Миколаєва. «У мене багато професій — складальник корпусів металічних суден, будівельник, інженер, механік, навіть дизайнер. А будинок мій біля моря, тому переходжу в морську піхоту», — каже «Дід», заступник командира мінометної батареї.

 

«Вільха»

 

 


Начальник розвідки батальйону. Влітку 2014 року закінчив Львівську академію сухопутних військ. Два тижні відпустки — і на фронт. Одразу в гарячі місця — Станиця Луганська, Дебальцеве, Авдіївка, шахта «Бутовка», нині під Горлівкою. Сім’я — дружина й син, живуть на Волині. 2014-го розписались, і от сімейне життя минає на війні. «Дружина, звісно, мене підтримує. Але каже, що краще б я був вдома», — посміхається «Ольха». Він розповідає, що перемир’я відносне. Гатять більше по Жованці, мінами підпалюють хати, щоб деморалізувати населення. Бо коли пожежа — то всі біжать її гасити.

 

Слюсар-підполковник

 


Командир взводу розвідки у підрозділі 92-ї бригади — Богдан «Черкес». Підполковник податкової поліції, нині старший лейтенант ЗСУ. Закінчив Харківський університет радіоелектроніки, працював інженером. Потім пішов у податкову міліцію у відділ фізичного захисту. За 14 років пройшов шлях від прапорщика до підполковника. З 2015-го служив у підрозділі боротьби з контрабандою в АТО «Фантом». Потім знову в податковій поліції, відбулося скорочення — і став Богдан слюсарем. Складав рухомі механізми в диванах. За зміну виходило від 4 до 7 тисяч ударів кілограмовим молотком — 7 тонн, якщо скласти разом.


А в березні 2017-го підписав контракт на 5 років на службу в ЗСУ.

 

Біля «Крокодила»

 

 


Бійці 92-ї бригади обороняють позиції на околиці Мар’їнки біля сепарського укріпрайону «Крокодил». Молодший сержант Олег Загайнов — старшина роти, любить порядок, і про це знають бійці. Молодший сержант Сергій Глагола, 31 рік, він — санінструктор. З 2016-го на контракті в ЗСУ, до цього служив у батальйоні територіальної оборони «Зміїв». Молодший лейтенант Сергій Пуховий, мобілізований, після курсів став офіцером, нині — командир роти.

Молодший сержант Олександр Приходько з вересня 2015-го по жовтень 2016-го воював біля Щастя, Станиці Луганської, Трьохізбенки. Потім півроку вдома — і знову на війну. Нині виконує обов’язки командира взводу, після спеціальних курсів стане офіцером. Цивільна спеціальність — юрист. «Я старший на бойовій позиції, у мене суперпорядок. Під час другої мобілізації мене кликали в інші підрозділи — до морпіхів, у 28-му бригаду... Але я пішов до своїх, до рідних, де починалася моя війна», — розповідає Олександр.

У капітана Олексія Вілкова «Віллі» всі діди-прадіди — військові. Прадід загинув на Курській дузі, дід по маминій лінії — полковник Петров (йому 91 рік), живе у Росії. Батько Олександр Євгенович — капітан авіації, мати Людмила Леонідівна — вчителька. Олексій народився у Хабаровському краї, де проходив службу батько. Потім жили в Одесі, нині в Харкові.

Олексій теж хотів літати, як батько. 1998 року вступив на факультет вертольотчиків до Харківського військового інституту. Та армію скорочували, скоротили і два курси майбутніх вертольотчиків. Довелося закінчувати вже Одеський інститут Сухопутних військ у 2002 році. Потім Олексій служив у Західному оперативному командуванні, знову скорочення армії, не було жодного місця служби.


Працював 5 років на меблевій фабриці, був на заробітках у Чехії, Польщі. Добре заробляв, мав високий статус як для заробітчанина. Але війна — повернувся додому, пішов служити. «Річ не в грошах, мені набридло там бути чужим. Я — військовий, і повинен захищати свою країну», — каже 36-літній капітан. У Харкові чекають дружина й дитина. Дружина підтримала рішення Олексія. «Російський» дід Олексія не вірить у присутність кремлівських військ на Донбасі: «Та ні, то ви там самі бузите». Капітан каже, що телевізор повернув йому мізки.


«Віллі» розмірковує: «Війну можуть зупинити тільки політики. Донецький край багатий, відбудувати зруйноване війною можна. Місцеві люди теж втомилися від війни. Ми їм допомагаємо чим можемо. Наші солдати нормальні, у них є бойовий дух, вони готові йти вперед. Хоч не все у нас гладко, є деякі питання. За вікном ХХІ століття... Кулемет «Максим» початку ХХ століття — звісно, хороша штука, але, але... У позиційній війні, яка тут триває, дуже важливе спостереження — дрони, відеокамери. Їх недостатньо. Також є сучасні системи сигналізації — промінь, який реагує на пересування людей. Чому ми такого не використовуємо?».

 

Артем Казик «Трактор»

 

 


Артему 29 років, сам із Закарпаття, з Воловця. Сім місяців в армії, чотири місяці — на позиціях 128-ї бригади під Горлівкою. Підписав контракт на 3 роки. У мирному житті працював на залізниці монтером колії. Цікавлюся, чому позивний «Трактор». Каже: «Хлопці так прозвали, бо хроплю сильно...».

 Фото автора

Всі статті рубрики На головну