Укр | Рус
загрузка...
Голосування
На вашу думку, протестні акції під Верховною Радою - це...

Голосувати

Як ви ставитеся до протестних акцій під Верховною Радою

Голосувати
На головну
13.10.2017

Армія — це ми

Олександр КЛИМЕНКО

День захисника України, День Українського козацтва

 

Офіційним у нас це свято стало три роки тому. А насправді йому кілька сотень літ, бо ще козаки-запорожці шанували свою небесну заступницю Богородицю-Покрову, чиє свято — також завтра.


Ці знімки зроблено наприкінці літа 2014-го в Новоукраїнці Мар’їнського району на Донеччині. Ці двоє — тутешній хлопчик Валера, чиє свідоме життя почалося з війни, а поруч — український майор (нині підполковник) Сергій Шешко. Він тоді щойно повернувся з Конго, де служив як миротворець під егідою ООН. Шешко — військовий юрист. Тож добре знав вимоги до миротворців, що діяли в Конго.

Скажімо, при нападі на твій пост ти мусиш подати команду-попередження трьома мовами: англійською, українською й суахілі. Це створює певний інтервал між тишею і громом пострілів. На сході України цей інтервал набагато коротший. Але суть та сама: стій, де стоїш, бо за цим рубежем — батьківщина твоїх дітей.

 


На знімку: село Новоукраїнка Донецької області, серпень 2014 р.

Четвертий рік триває війна, четвертий рік ми приділяємо нашим захисникам уваги більше, ніж завжди. Армія вже інша, ніж була навесні 2014 року.

Армія — це ми. З кого вона складається? З окупантом воюють солдати, офіцери, генерали. Кожен здобув свій досвід. З окупантом воюють прості люди, які раніше були ким завгодно — вчителями, бізнесменами, слюсарями, фермерами.


Четвертий рік ми бачимо смерті й героїзм українських чоловіків. Хто вони, наші захисники? Кілька розповідей про солдатів та офіцерів з війни — як сказав би соціолог, «нерепрезентативна вибірка», портрет сьогоднішньої армії...

 

Кулеметники

 

 


Сержант (капітан МВС) Володимир Демченко, 56 років. Встиг призватися до 55 років і уклав контракт до кінця особливого періоду. Разом з ним — командир відділення ДШК Михайло Луговий. Йому 53 роки. «Ми — досвідчені воїни», — кажуть кулеметники 92-ї бригади.

 

«Дід» з «Бутовки»

 


Багато журналістів пам’ятають веселого офіцера «Діда», який у 2016-му був на шахті «Бутовка». Там він був медійною особою і постійно давав коментарі телеканалам. Я теж його там бачив 20 березня 2016 року. Нині він під Горлівкою, дуже радісно було з ним зустрітися через півтора року. Старший лейтенант Володимир Продун розповідає, що був мобілізований 2014-го. А до цього колись лейтенантом служив на Яворівському полігоні у 1998—2001 роках.


Разом із 128-ю бригадою пройшов усю війну. Сам з Миколаєва. «У мене багато професій — складальник корпусів металічних суден, будівельник, інженер, механік, навіть дизайнер. А будинок мій біля моря, тому переходжу в морську піхоту», — каже «Дід», заступник командира мінометної батареї.

 

«Вільха»

 

 


Начальник розвідки батальйону. Влітку 2014 року закінчив Львівську академію сухопутних військ. Два тижні відпустки — і на фронт. Одразу в гарячі місця — Станиця Луганська, Дебальцеве, Авдіївка, шахта «Бутовка», нині під Горлівкою. Сім’я — дружина й син, живуть на Волині. 2014-го розписались, і от сімейне життя минає на війні. «Дружина, звісно, мене підтримує. Але каже, що краще б я був вдома», — посміхається «Ольха». Він розповідає, що перемир’я відносне. Гатять більше по Жованці, мінами підпалюють хати, щоб деморалізувати населення. Бо коли пожежа — то всі біжать її гасити.

 

Слюсар-підполковник

 


Командир взводу розвідки у підрозділі 92-ї бригади — Богдан «Черкес». Підполковник податкової поліції, нині старший лейтенант ЗСУ. Закінчив Харківський університет радіоелектроніки, працював інженером. Потім пішов у податкову міліцію у відділ фізичного захисту. За 14 років пройшов шлях від прапорщика до підполковника. З 2015-го служив у підрозділі боротьби з контрабандою в АТО «Фантом». Потім знову в податковій поліції, відбулося скорочення — і став Богдан слюсарем. Складав рухомі механізми в диванах. За зміну виходило від 4 до 7 тисяч ударів кілограмовим молотком — 7 тонн, якщо скласти разом.


А в березні 2017-го підписав контракт на 5 років на службу в ЗСУ.

 

Біля «Крокодила»

 

 


Бійці 92-ї бригади обороняють позиції на околиці Мар’їнки біля сепарського укріпрайону «Крокодил». Молодший сержант Олег Загайнов — старшина роти, любить порядок, і про це знають бійці. Молодший сержант Сергій Глагола, 31 рік, він — санінструктор. З 2016-го на контракті в ЗСУ, до цього служив у батальйоні територіальної оборони «Зміїв». Молодший лейтенант Сергій Пуховий, мобілізований, після курсів став офіцером, нині — командир роти.

Молодший сержант Олександр Приходько з вересня 2015-го по жовтень 2016-го воював біля Щастя, Станиці Луганської, Трьохізбенки. Потім півроку вдома — і знову на війну. Нині виконує обов’язки командира взводу, після спеціальних курсів стане офіцером. Цивільна спеціальність — юрист. «Я старший на бойовій позиції, у мене суперпорядок. Під час другої мобілізації мене кликали в інші підрозділи — до морпіхів, у 28-му бригаду... Але я пішов до своїх, до рідних, де починалася моя війна», — розповідає Олександр.

У капітана Олексія Вілкова «Віллі» всі діди-прадіди — військові. Прадід загинув на Курській дузі, дід по маминій лінії — полковник Петров (йому 91 рік), живе у Росії. Батько Олександр Євгенович — капітан авіації, мати Людмила Леонідівна — вчителька. Олексій народився у Хабаровському краї, де проходив службу батько. Потім жили в Одесі, нині в Харкові.

Олексій теж хотів літати, як батько. 1998 року вступив на факультет вертольотчиків до Харківського військового інституту. Та армію скорочували, скоротили і два курси майбутніх вертольотчиків. Довелося закінчувати вже Одеський інститут Сухопутних військ у 2002 році. Потім Олексій служив у Західному оперативному командуванні, знову скорочення армії, не було жодного місця служби.


Працював 5 років на меблевій фабриці, був на заробітках у Чехії, Польщі. Добре заробляв, мав високий статус як для заробітчанина. Але війна — повернувся додому, пішов служити. «Річ не в грошах, мені набридло там бути чужим. Я — військовий, і повинен захищати свою країну», — каже 36-літній капітан. У Харкові чекають дружина й дитина. Дружина підтримала рішення Олексія. «Російський» дід Олексія не вірить у присутність кремлівських військ на Донбасі: «Та ні, то ви там самі бузите». Капітан каже, що телевізор повернув йому мізки.


«Віллі» розмірковує: «Війну можуть зупинити тільки політики. Донецький край багатий, відбудувати зруйноване війною можна. Місцеві люди теж втомилися від війни. Ми їм допомагаємо чим можемо. Наші солдати нормальні, у них є бойовий дух, вони готові йти вперед. Хоч не все у нас гладко, є деякі питання. За вікном ХХІ століття... Кулемет «Максим» початку ХХ століття — звісно, хороша штука, але, але... У позиційній війні, яка тут триває, дуже важливе спостереження — дрони, відеокамери. Їх недостатньо. Також є сучасні системи сигналізації — промінь, який реагує на пересування людей. Чому ми такого не використовуємо?».

 

Артем Казик «Трактор»

 

 


Артему 29 років, сам із Закарпаття, з Воловця. Сім місяців в армії, чотири місяці — на позиціях 128-ї бригади під Горлівкою. Підписав контракт на 3 роки. У мирному житті працював на залізниці монтером колії. Цікавлюся, чому позивний «Трактор». Каже: «Хлопці так прозвали, бо хроплю сильно...».

 Фото автора

Всі статті рубрики На головну