...Як мої діти вивчають польську мову

Розповім про досвід своєї сім’ї з вивчення польської мови. У нашій родині польське коріння тягнеться ще від дідуся бабці по татовій лінії — мого прапрадідуся Станіслава. Отож мій перший спогад дитинства — це мелодійні пісеньки польською, які я наспівувала, наслідуючи свою бабусю, про те, як за три милі від Варшави одружився дудар з павою. Школяркою обрати для навчання польську мову як другу іноземну, як це зробив мій старший син Тарас, я не могла, бо на той час іще й фахівців таких не було. Саме тому, що хочу досконало знати мову свого народу, я стала студенткою відділу полоністики у Луцьку. Тоді це був один із перших випусків викладачів польської.

 

 

 

Двоє моїх синів не лише мають різницю у віці в десять років, а й різний досвід вивчення польської. Звичайно, першоджерело завжди — це сім’я. Старший син Тарас (на знімку) розпочав її вивчати ще у школі, згодом удосконалив свої знання мови та історії Польщі, а тепер продовжує надихатися гідним прикладом наставників Олександра Радіци та Андрія Токарського з харцерства польського в Україні. Він належить до харцерського загону «Волинь». Також завершив навчання та успішно склав екзамени на рівень А2, В1 в Осередку польської мови та культури у Рівному. Його очолює Ганна Балтарович — молода, амбітна та дуже енергійна пані презес, яка акцент у діяльності робить на освітянських зв’язках із Польщею. Саме за її сприяння цьогоріч у травні було підписано угоду про співпрацю між Східноєвропейською академією у Перемишлі та Національним університетом «Острозька академія».
А ось мій молодший син Андрій, учень початкової школи, із задоволенням реалізовує свої акторські здібності під час вивчення польської в Осередку польської мови та культури у Рівному. Як і більшість молодших школярів та навіть дошкільнят. Адже найменша учениця Зоряна вивчає польську з трьох років. До слова, 4 вересня цього року Андрій став наймолодшим у Рівному учасником громадської акції під патронатом Президента Польщі — Національних читань драми С. Виспянського «Весілля» (на знімку).

А я — вчитель осередку на громадських засадах — передаю дітям свої знання, здобуті та постійно удосконалювані, насамперед, завдяки Всеукраїнському координаційно-методичному центру навчання польської мови та культури в Дрогобичі. Прогресивні методики опановувала у Варшаві в організації ORPEG під егідою Міністерства народної освіти Польщі.
Та все ж головними, напевно, є гени. Бо як учила співати мене моя бабуся, так само творчо навчаю польської мови і я. З радістю діти пізнають полонійний світ, співаючи, граючись, малюючи, танцюючи. А віднедавна ми з моїми маленькими учнями зробили перший крок до великої мрії — створити польський театр. Презентація вистави «Зелена Шапочка» відбулася. І Андрійко, який грає вовка, розповідає, чим же Зелена Шапочка відрізняється від Червоної: «Зелена Шапочка — ду-у-уже мудра дівчинка, вона знаходить спосіб обхитрити вовка і не стати його жертвою, на відміну від Червоної Шапочки з відомої казки. Тобто вона сама приходить собі на допомогу».
Так само і я, як та Зелена Шапочка, сама проклала свій шлях, хай і на громадських засадах, щоб за власною методикою донести знання польської мови до наймолодших. Шкода лише, що з управління освіти Рівненського міськвиконкому, куди зверталася з метою офіційного працевлаштування у школу як вчитель польської мови, зважаючи на свій досвід та диплом із відзнакою, так і не отримала позитивної відповіді. Але життя триває.

Катерина ГЛОДЯ,
заступник голови Осередку польської мови та культури у Рівному.
Фото надані Олександрою ЮРКОВОЮ.

Рівне.