Уже з перших кроків на землі Надію ОДЕМЧУК із селища Млинів, що на Рівненщині, обікрала війна.
Тато і пекло війни
Коли взимку 1941 року тридцятирічний парубок Ілько Савицький з Аршичина одружувався на вродливій односельчанці Олі, ніхто і гадки не мав, що щастя їх триватиме недовго. Вже у квітні того ж року молодого чоловіка викликали на військові збори в один із підрозділів Червоної армії у Дубно. І раптом — криваво-багряний ранок 22 червня 1941-го. І вчорашні резервісти потрапили у пастку ворожих десантників: усім їм судилися німецькі концтабори і статус військовополонених.
А в Аршичині за коханим чоловіком побивалася молода дружина, під серцем у якої зародилося нове життя. 11 жовтня 1941 року Бог послав їй донечку Надійку. Може, саме цим ім’ям молода ненька хотіла примагнітити надію на повернення у сімейне коло чоловіка і тата. А ще — надію на кращу долю для донечки.
У війну Ілля Савицький якось подав звістку з чужини: мовляв, у концтаборі. Іллі Мефодійовичу судилося вижити у цьому гітлерівському пеклі — після визволення ще рік служив у Радянській армії, а на поріг рідної оселі став аж у квітні 1946-го. І тільки тоді він пригорнув до серця свою донечку Надійку.
Страшна ніч
А вже у жовтні тривожного 1946 року посеред ночі у шибку вікна оселі Савицьких постукали незнайомці й наказали Іллі Мефодійовичу збиратися. Доки той одягався, зграя зайд нишпорила на горищі. А ще одна бандитська шайка — у другій половині будинку, де мешкав Костянтин Савицький — рідний брат Іллі Мефодійовича. Що чи кого шукали ті нічні привиди без совісті і честі, досі ніхто не знає.
«Ілько, іди, я вже готовий», — невдовзі тихенько гукнув Кость. Ілля попрощався з рідними, бо здогадувався, хто прийшов по їхні душі. Надійка запам’ятала, як плакали дідусь і бабуся, і ті сльози для неї — наче вирок щасливому дитинству.
Брати навіки канули в темінь і безвість. Чому жертвами бандитського свавілля стали саме брати Савицькі? Дехто пов’язував цей нічний візит із тим, що Кость працював головою сільської ради, а ночами контактував із представниками націоналістичного підпілля...
Після цього минуло більш як сім десятиріч. Ні в післявоєнну добу, ні у роки радянської влади, ні в незалежній Українській державі так і не вдалося пролити світло правди на зникнення братів Савицьких. Щоправда, у радянську добу цей злочин приписували бандерівцям. Однак Надія Іллівна не схильна вірити тим ідеологічним побрехенькам. Один із її аргументів: у підрозділі оунівців боровся кращий батьків друг, тож допустити свавілля проти Ілька та його брата він не міг, бо не кривавого замісу душа була в того чоловіка.
Отак жовтневої ночі Надія назавжди втратила тата, а її мати — чоловіка. Але до останнього подиху у 1993 році Ольга Савицька зберігала вірність коханому...
Втішають нащадки
Першу стежину до Свято-Дмитрівської церкви в Аршичині маленька Надійка проклала з бабусею Улитою. У дитинстві цей маршрут став її щонедільною традицією і духовною потребою. А вже п’ятикласницею Надійка Савицька стала повноправним членом кліросного хору, яким керував самобутній регент Леонтій Тростянчук. Навіть у радянські часи педагоги не звертали уваги на церковну пісенну пристрасть учениці-сироти.
Весільне фото Надії та Віталія Одемчуків.
Після закінчення десятирічки Надія вийшла заміж: її обранцем став односелець Віталій Одемчук, доля якого також не була легкою. У дворічному віці хлопчина втратив маму. З часом батько привів в оселю мачуху, але вона не змогла зігріти душу сироти. Схожі долі і почуття зблизили Віталія та Надію, не стямилися, як закохалися і вирішили одружитися.
У шлюбі подружжя Одемчуків дало життя сину Євгену, донькам Людмилі та Ларисі. Євген став відомою особистістю у вітчизняному суддівському корпусі. Лариса закінчила художній інститут у Києві. З часом разом із чоловіком та донькою оселилася в Парижі. А ось Людмила у 47 років померла від тяжкої хвороби.
Овдовілу Надію Іллівну дуже тішать діти, п’ятеро онуків, семеро правнуків. Уже будучи пенсіонеркою, двічі побувала у Парижі (на знімку) — гостювала у дочки Лариси, зятя Анатолія і внучки Яни. До речі, Лариса Віталіївна закінчила університет у Сорбонні і стала успішним гідом у столиці Франції.
Віталій ТАРАСЮК.
Фото з архіву Надії Одемчук.
Млинів Рівненської області.
