«Голос України» передплачую майже два десятки років. За цей час видання по-справжньому полюбив, читаю від першої до останньої сторінки. Особливо подобаються публікації у тематичних полосах «Сім’я», «З пошти», «Медицина» та інші.
Із задоволенням читаю матеріали власних кореспондентів С. Яновського, Б. Кушніра, В. Скрипника. Ніколи не пропускаю публікації рівненського власкора Олександри Юркової. І не лише тому, що вони цікаві, актуальні, а й тому, що Олександра Давидівна — моя однокурсниця по журфаку КДУ ім. Т. Г. Шевченка, завжди показувала приклад у навчанні і творчості.
З інтересом сприймаю дописи письменника й краєзнавця з Рівненщини Євгена Цимбалюка.
З повагою згадую таких однокурсників, як колишній міністр інформації Іван Чиж, рівненську журналістку Тетяну Ляшенко, луцького дослідника українського державотворення Леоніда Осауленка, редактора відомого видання з Донбасу Івана Заїку та інших.
І самому довелося працювати на різних журналістських, редакторських та педагогічних посадах.
Свого часу друкувався і в «Голосі України». Газета не втрачає свого обличчя, не «клює» на дешевенькі сенсації. Шкода лишень, що останнім часом її підводять поштарі, які через невчасну доставку з Києва, трапляється, приносять газету із запізненням у кілька днів. А ще, знаю з відгуків земляків-передплатників, було б добре, коли б кожен номер друкували у кольоровому варіанті.
Прикро також, що у місті припинили працювати газетні кіоски. Обіцяють відновити роботу лишень одного — у центрі.
Віктор САВИЦЬКИЙ,
ветеран праці, член НСЖУ.
Новоград-Волинський Житомирської області.
