Боляче читати про загиблих Героїв України. Особливо про тих, хто не прожив навіть 20 років. Про зруйновані будинки й долі українців руками російських найманців. І що ще потрібно зробити для того, щоб неРосію з «путинводной звездой» ізолювали. Де аплодують стоячи безумцям і їхнім словам «навіщо нам мир без Росії?». Де хочуть ядерних ударів. Де виправдовують війни, убивства мирного населення, захоплення заручників, торгівлю наркотиками. Де деякі діячі мистецтв, які спокійно міркують про убогість неросіян і сумують за акварелями Гітлера, помирають раніше за свою фізичну смерть. І де даремно скрепного президента асоціюють з усією Росією. Де все-таки в багатьох є людські принципи й бажання служити добру.

Олена ОСИПОВА (Санкт-Петербург, художник):
— Для мене Україна — сестра, яка вийшла заміж і хоче жити своїм життям. Росія втратила друга через злочинну націонал-фашистську політику влади й підтримку байдужої більшості. Але я сподіваюся, коли Росія стане іншою, любов двох талановитих, красивих народів виникне знову. А конфлікти, проблеми всі можна розв’язати мирним шляхом, і вони в нас і у вас схожі. Вічна пам’ять Героям України... І вічне покаяння Росії.

Леонід АПТЕКАРЬ (колишній москвич, котрий давно мешкає в Америці, Нью-Йорк, США, програміст-аналітик):

— Я — іммігрант із колишнього СРСР, єврей, родом з Москви, 26 років живу в Америці. Мої батьки виросли в Україні й чудово знали українську мову. Мама любила співати українські пісні в колі сім’ї, знала напам’ять вірші й поеми Тараса Шевченка та Івана Котляревського. Сам я народився й ріс у Москві, а в Україні бував нечасто, переважно в Криму та у Дніпрі, звідки родом мої батьки. Але 1 березня 2014 року я, як і деякі інші неукраїнці, відчув себе причетним до справ України. 2 березня 2014 року ми з дружиною (уродженкою Санкт-Петербурга) приєдналися до сотень інших людей і попрямували до Генерального консульства РФ у Нью-Йорку, щоб висловити протест у зв’язку з неспровокованою агресією Росії проти України. Ми з нею зробили саморобний плакат, на якому написали по-англійському: «We are all Ukrainians today!» (Ми всі сьогодні українці) (на знімку). Це тоді відчули багато неукраїнців. Відтоді ми стали брати участь в акціях протесту в Нью-Йорку проти агресивної політики Росії.

Уважно стежили за трагічними подіями в Україні, які сталися після анексії Криму, і намагалися допомогти як могли. Ми писали листи нашим сенаторам і конгресменам із проханням дозволити поставки зброї Україні, щоб вона могла захиститися від російської агресії. Збирали посилки для поранених бійців. Під час Майдану, в якому брали участь мільйони людей, незважаючи на лютий мороз і кулі, українці продемонстрували високу гідність, мужність і стійкість. У важкий перехідний час Україна зуміла зупинити війська Росії та її найманців і відстояти свою незалежність. Я бажаю українцям продовжувати триматися з гідністю й бути оптимістами, щоб швидше подолати труднощі, пов’язані з війною та спадщиною злочинної радянської системи. І не звертати зі шляху на Захід. На жаль, не все, що відбувається нині в Україні, нам подобається, але здалеку нелегко розгледіти деталі й розмірковувати про те, що на-
справді там відбувається. Ми дуже сподіваємося, що 2014 рік став не лише початком трагічних для України подій, а й початком нової консолідації громадян України в прагненні стати по-справжньому незалежною й процвітаючою країною. Цього я бажаю всім жителям України!

Дмитро КАЧАНОВСЬКИЙ (Москва, фінансист, хобі — танці):
— Мій батько після Другої світової війни закінчив Білоруський політехнічний інститут і працював спочатку у Волгодонську, а з 1954-го по 1964 рік у Києві на відновленні Хрещатика й будівництві ВДНГ Української РСР. З батьками ми були в Києві й Полтаві в 1984-му і 1987-му. Мені самому довелося бувати в Україні в 2001—2012 роках не раз, переважно по роботі. Я багато років пропрацював фінансовим директором ВАТ «Подільський хіміко-металургійний завод». Цей завод побудовано в радянські роки, його аналоги розміщувалися в Україні, у Світловодську (завод чистих металів) і в Запоріжжі (завод напівпровідників ЗТМК). Із цими підприєм-
ствами ми активно співробітничали.

Також майже 10 разів я побував у Києві в різні пори року. Київ завжди справляв на мене гарне враження. Завжди цікаво було погуляти старим містом, Хрещатиком і покататися на теплоході по Дніпру. Мені довелося багато разів бувати на залізничному вокзалі Києва та в аеропорту Борисполя. На залізничному вокзалі Києва в кафетерії в мене була знайома, в якої завжди купував Київський торт і тістечка для себе й колег по заводу. Дуже хочу із синами відвідати Київ, показати їм, де працював їхній дід і де часто бував їхній батько, але не знаю, чи пустять нині туди через кордон.

Я вірю, що Україна і Росія відновлять добросусідські відносини й усі образи залишаться в минулому. Україна зробила в 2013—2014 роках свій вибір у бік європейської демо-
кратії та ринкової економіки. Хочеться побажати Україні демократії й економічного про-цвітання. Я сподіваюся, що через якийсь час економічні, наукові й культурні зв’язки Росії та України буде відновлено. Росіянам можна буде вільно їздити на машині з російськими номерами до Києва, Харкова, Львова та інших міст. І ще: мрію взяти участь у Міжнародному танцювальному турнірі в Києві.

Дмитро ПЕРМ’ЯКОВ (Псков, заступник голови Псковського «Яблука», помічник депутата):

— Я, звісно, стежив за тим, що відбувалося під час Майдану, читав репортажі, дивився стріми й поодинокі російськомовні інтерв’ю на Громадському ТБ. У той час мої симпатії цілком були на боці повсталих, тому що я розумів, за що вони протестують і чому.

Політичні режими Росії й України були дуже схожі, у той момент мені здавалося, що я дивлюся в дзеркало альтернативної реальності революції. Мені хотілося вірити, що українцям удасться повернути кермо пострадянської країни зі схожим менталітетом населення в бік Європи й цивілізації. Звичайно, для цього було обрано не кращий шлях: я не вважаю революцію ефективним способом зміни чинної влади. Треба враховувати, що в Україні й за Януковича залишалися незалежні ЗМІ й опозиційні політики, тобто тоді була ще можливість поміняти Президента легальним шляхом, через вибори або імпічмент. Але коли ганебно втік чинний Президент, уже не залишалося жодних ілюзій про можливість мирного й законного розв’язання конфлікту.

Я вважаю, що іноземні громадяни повинні були б утриматися від прямої участі в Майдані, це все-таки внутрішня справа України. Але мені дуже хотілося приїхати в Київ через кілька років, щоб побачити, що з усього цього вийшло, зрозуміти, чи змогли українці побудувати класну європейську державу.

Я підписаний на кілька новинних розсилок, таких як «Медуза» і «Настоящее время», «Телеграмм» і «Твіттер» постійно підкидають новини впродовж дня, у моїй стрічці «Фейсбук» сотні інформованих друзів, можна сказати, що я постійно живу в щільному інформаційному полі, до того ж максимально якісному. Основні офіційні російські ЗМІ я не дивлюся й не слухаю, вони давно вже пере-творилися на рупор провладної пропаганди. Залишилося буквально декілька відносно незалежних федеральних видань, які я періодично читаю. На щастя, Інтернет поки що не перекрили, хоча спроби тривають.

Упевнений, що ніхто з російської влади не планував захопити Україну. Уведення російських військ до Криму відбулося на тлі революційної ситуації, в іншому разі такий сценарій був би неможливий. Військова конфронтація із самопроголошеними «ДНР» і «ЛНР» нібито «заморозила» кримське питання, через це тепер його неможливо розв’язати так, щоб не зачепити інтереси великої кількості людей. Хоча вирішувати, безумовно, доведеться.

Для величезної частини російського суспільства Крим — це споконвіку російська земля, спроба довести зворотне завідомо приречена на провал. Ностальгія за радянським минулим, помножена на імперські амбіції, — це гримуча суміш. Повернення Криму було сприйнято багатьма росіянами як символ «підняття з колін». Карта Криму розігрується навіть тепер, чотири роки по тому. Саме завдяки Криму Володимир Путін легко здобуде перемогу на березневих президентських виборах.

Практично все моє коло спілкування входить у горе-
звісні 14 відсотків розсудливих росіян. Вони повністю поділяють мої переконання. Мені дуже прикро читати зневажливі звернення до росіян з боку українців, адже далеко не всі жителі Росії підтримують політику Володимира Путіна.

Хочу побажати українцям насамперед мужності й розсудливості. У вас є дуже хороший історичний шанс побудувати нормальну державу, потрібно цим скористатися. Війна на сході рано чи пізно закінчиться, кримське питання так чи інакше буде вирішено, а закладати основи майбутньої європейської України потрібно вже тепер. І постарайтеся втриматися від спокуси вирішувати всі суперечності із чинною владою революційними методами, ні до чого доброго це не призведе. У нормальній державі у вас буде досить законних способів висловити своє невдоволення. Тримайтеся й удачі.

Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Фото з архіву Леоніда АПТЕКАРЯ.