Любов ПЕРЕДЕРІЙ як туристка побувала більш як у 25 країнах! Хтось скаже: знайшли чим здивувати. Нині люди багато подорожують, і такі мандрівки — звичайна річ.
Можливо. Але коли додати, що Любов Миколаївна — учителька, мешкає у селі, цілий рік відкладає із скромної зарплати гроші, щоб поїхати у мандри, то стає зрозуміло, що це зовсім не типовий випадок.
Свою першу подорож за кордон викладач історії та соціальний педагог Шполянської спеціалізованої школи-інтернату Любов Передерій пам’ятає, ніби то все було вчора. У 1984 році вона, 22-літня працівниця освітянського закладу, у складі делегації передовиків, за комсомольськими путівками, побувала в Румунії та Болгарії.
— Готували нас до цієї подорожі дуже серйозно, — з усмішкою пригадує пережите наша співрозмовниця. — Перед поїздкою члени делегації навіть проходили спеціальні навчання, індивідуальні співбесіди. Ми розучували комсомольські й інші радянські пісні. Дуже хвилювалися...
Та часи «залізної завіси» канули у Лету, як минула і перша далека мандрівка, а захоплення подорожами залишилося на все життя. Свого часу Любов Передерій організовувала поїздки для вихованців школи-інтернату. Побували школярі з учителькою у Севастополі й Одесі, побачили країни Прибалтики, Північний Кавказ. Скільки невідомого й цікавого пізнавали діти у тих мандрах, скільки привозили додому вражень і позитивних емоцій!
Нині за плечима мандрівниці — тисячі кілометрів доріг. Кожна подорож неповторна, і з кожної Любов Миколаївна привозить новий багаж знань, незабутні спогади. А ще — книги, мапи, наочні посібники, які використовує на уроках всесвітньої історії.
Зберігають пам’ять про поїздки й альбоми з фотографіями. Любов Передерій детально розповідає про кожну подорож, описує місця, де побувала, з історичної точки зору. «Ось будівля у місті Потсдам, де відбувалася історична Потсдамська конференція, — пояснює, — а позаду мене двері, в які входили Трумен, Сталін і Черчилль».
На іншій світлині — знаменитий римський Колізей (на знімку), який бачив гладіаторів, рабів та імператорів. «Дивовижні відчуття, коли перебуваєш всередині. Ніби поринаєш у ті давні часи, перед очима пропливають історичні події й постаті, які були тут понад дві тисячі років тому», — захоплено ділиться враженнями про Італію, де побувала в серпні минулого року. Тоді мандрівниця вперше скористалася безвізовим режимом.
У пам’яті Любові Миколаївни й позитивні враження від відвідин Франції, Словенії, Словаччини, Нідерландів, Швеції, Фінляндії, Сан-Марино, Угорщини, Данії, Бельгії, Норвегії та інших країн.
Коли учительку-туристку запитують, які місця в Європі найбільше припали до душі, вона неодмінно розповість про Потсдам, про Лувр, на відвідини якого відвели лиш кілька годин, а їй хотілося там бути і бути... У Флоренції із завмиранням серця дивилася на статуї безсмертного Мікеланджело, інших італійських митців, які встановлені у музеї й під відкритим небом. У Гаазі відвідала Європейський суд з прав людини, а знімки біля Ейфелевої вежі просто зачаровують.
Пригадує Любов Миколаївна й поїздку до Угорщини, екскурсії до резиденції президента країни. «Простий будинок, біля якого немає охорони, — розповідає. — А президент на роботу ходить здебільшого пішки. В європейських країнах вражає одна спільна риса: там усі рівні перед законом — і президенти, і прості люди. Немає такого суспільного розшарування, помпезності, як у нас. У столицях і великих містах віддають перевагу велосипедам, а не дорогим автомобілям. Що вже казати про чистоту на вулицях і в скверах — нам є чого повчитися...»
Та й своїх державних діячів європейці поважають. Якось під час екскурсії в столиці Норвегії Осло екскурсовод показала туристам знімки королівської родини і довго-довго з великою повагою розповідала про членів правлячої династії.
Відвідувала Любов Миколаївна й Берлін, але не потрапила до рейхстагу, про що дуже шкодує. Мріє поїхати до колиски цивілізації — Греції, але не до моря, а в історичні місця древньої Еллади. Багата на історію й Туреччина.
«Подорожі в інші країни для мене — як ковток свіжого повітря. Я завжди відкриваю для себе щось досі не відоме, — ділиться туристка. — Особливо, коли перебуваєш на місці визначних історичних подій, як-от у Франції на місці страти Жанни д’Арк, в Нормандії, де точилася Столітня війна... Але найяскравіші почуття охоплюють, коли повертаюся в рідну Україну, у своє Цвіткове. Як писав Дмитро Павличко: «А земля там найкраща, де вродився ти!»
Катерина ВАЛЬЧИКОВСЬКА, Лідія ЛІСОВА.
Фото з архіву Любові ПЕРЕДЕРІЙ.
Черкаська область.
