А ще «Я тебе люблю», «Ми цінуємо те, що ти робиш для нас»... Такі фрази стають психологічними бронежилетами для наших захисників, які воюють у зоні АТО чи повертаються додому.
Намагаються не турбувати
«Сьогодні був мій крайній бій на передовій — уже завтра я буду вдома зі своєю родиною. Як там моя донечка? Що зараз робить дружина? Як вони жили там без мене? Ми разом вирішуватимемо усі питання, як і раніше...» — повертаючись, Віталій із Кіровоградщини має надію, що вдома на нього чекає родина і звичні домашні турботи...
Та замість того, щоб поринути в шалений ритм буденних справ, чує від дружини: «Не турбуйся, я тут сама впораюсь, піди відпочинь». 16-літня донечка більше не розповідає таткові про свої дівчачі переживання. Його не було півроку, в її житті купа змін. «Татку, я зараз зайнята, давай потім», — відповідає вона.
Два роки тому Віталій був удома захисником та опорою своєї родини. Щодня йшов на роботу, а повертаючись, заходив у магазин по звичний набір продуктів, допомагав дружині поратися по господарству. Ввечері донька приходила з тренування, і вони втрьох обговорювали свій день, планували, яким буде їхній вихідний. Його сім’я — одна із тих, які ставлять за приклад — поділ обов’язків, дружнє ставлення... Тепер він «повертається з роботи» не щодня, а раз на півроку — у відпустку на кілька тижнів чи на місяць. Поки його немає, дружина робить усі домашні справи сама, і за два роки вони навчилися приймати рішення без нього. Навіть «традиційний» набір продуктів змінився...
Віталій не став чужим — просто тепер вони вміють справлятися без нього. За нього переживають, чекають із нетерпінням на його повернення. Але нині, коли довгоочікуваний тато і чоловік нарешті вдома, вони не завантажуватимуть його буденними турботами. Дружина звично сама поратиметься по господарству, навіть рубатиме дрова. Бо півроку вона це все сама робила. Донечка скучила за татком, але він не знає половини того, що відбулося з нею за чергових півроку. Вони так звикли, і зараз немає потреби турбувати чоловіка, а надолужувати згаяне — кропітка справа, на яку немає часу. А він... почувається у власній родині чужим і непотрібним.
Найбільша зона ризику
«Найчастіше з такою проблемою стикаються ті родини, в яких сімейні стосунки були міцними. Саме там, де чоловік посідав ключове місце, де був опорою для родини, — каже кризовий психолог Центру ресоціалізації військових (ЦРВ) «Коловорот», психолог Асоціації ветеранів Сил спеціальних операцій (АВССО) Андрій Фоменко. — Коли чоловік їде у довготривале відрядження, дружині доводиться переймати на себе не тільки його обов’язки, а й стиль життя — ставати повноцінною домінантою. І коли чоловік повертається додому — його родина вже вміє жити без нього...»
А сімейний психолог, психолог ЦРВ «Коловорот» Владислав Зубченко каже, що родина — це завжди система, яка працює відповідно до місця кожного в ній. Тож жінці, яка взяла ношу чоловіка і звиклася з нею, непросто буде «відмотати зміни до стандартних налаштувань».
«Спочатку ці речі залишаються поза усвідомленням. Проблема ховається за звичайними емоційними переживаннями. У військовослужбовця це виявляється як відчуття непотрібності — коли його не залучають до домашніх справ. А тим часом родина не помічає того, що він потребує цього залучення. Члени родини думають, що так «розвантажують» його й економлять час, не вводячи в курс домашніх справ. З другого боку, вони відчувають деяке роздратування, адже під час відсутності чоловіка навчилися повною мірою справлятися з усім. Емоції накопичуються. І у чоловіка з’являється відчуття спустошення, непотрібності. Крім того, він втрачає довіру до родини», — пояснює А. Фоменко.
Записала Ольга ТКАЧЕНКО.
Фотоетюд Андрія НЕСТЕРЕНКА.
ДАЛІ БУДЕ.
