Воля народу є священним обов’язком її виконання

 

Вступ

 

100 років з дня прийняття Конституції Української Народної Республіки — 29 квітня 1918-го мають фундаментальне, наукове й практичне підгрунтя з Античності, тривожного для Київської Русі міжусобицями князів Середньовіччя і їх родин — у сучасність. Ідеологія М. С. Грушевського, який 38 років створював велетенську наукову працю з назвою «Історія України-Руси», відобразила основні типові риси змісту Конституції Української Народної Республіки, де закріпила суть кожного слова у самій назві: 1) Константа — (лат. constans — незмінний, постійний); 2) Української — тобто історично національної; 3) Народної — від проявленої в історії волі народу; 4) Республіки — (лат. respublica від res — справа і publicus — суспільний, всенародний). М. С. Грушевський і соратники надали достовірну назву, що відображає і тепер історичну дійсність розвитку українського громадянського суспільства.

Точність висловів народу України відображають його мудрість, дотепність і сутність: «Від Івана (Мазепи) до Богдана (Хмельницького) не було гетьмана!» Із часу схвалення Декларації про державний суверенітет України, офіційного й публічного проголошення та відзначення Дня незалежності України в 1990-му і 1991 роках не було державних керівників, окрім Володимира Івашка і в кращі часи дій Івана Плюща, щоб народ України у вибореній ним незалежності України відчув полегшення свого становища завдяки тим керівникам, які очолювали й очолюють вручену їм для управління державу.

 

Принцип ретроспективної конституційної сучасності у застосуванні права і юриспруденції

 

§ 1

Конституція Української Народної Республіки (далі — УНР) від 29 квітня 1918-го мала за традицією Конституції України 1710 року й іншу назву — Статут про державний устрій, права і вольності УНР. Її класифікація і структурний зміст основного тексту мав 83 статті й охоплював конституційним регулюванням головні соціальні види суспільного життя народу України, об’єднані у розділах: I. Загальні постанови; II. Права громадян України; III. Органи влади Української Народної Республіки; IV. Всенародні Збори Української Народної Республіки; V. Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки; VI. Суд Української Народної Республіки; VII. Національні союзи; VIII. Про тимчасове припинення громадянських свобод.

Знаменно, що з обранням Української Центральної Ради на чолі з М. С. Грушевським була невідкладно створена Конституційна комісія, яка стала до роботи, ознайомилася з досвідом конституційного законодавства країн світу. У Конституції Української Народної Республіки закріплено принцип розподілу влади — законодавчу, виконавчу і судову. За історичною традицією «Руської Правди» стосовно скасування кровної помсти Конституція УНР скасувала смертну кару.

§ 2

Ретроспективна сучасність. Тридцять років тому Олександр Коцюба у Спілці письменників України виступив з лекціями з історії правових реформ. Епіцентром дискусії стали зміни виборчих законів та проблеми демократизації конституційного ладу.

О. Коцюба підготував проект Альтернативного Закону України про вибори органів народовладдя. У вересні 1989-го його опубліковано спочатку у Львові, потім у Києві. У центр виборчих відносин поставлено Людину знань — вільного виборця як основу розвитку демократії. Тобто на зміну класовій демократії лицемірства про роль держави у розвитку людства, головну роль і значення приділяли відродженню у суспільстві прав і свобод Людини, контролю народу над державою. Це впровадження — ідеологія народовладдя — є притаманною козацькій Україні.

Публікацію підтримали. Доказовими є свідчення зустрічей у трудових колективах, на зборах населення та інше. На базі опублікованого виборчого проекту Альтернативного Закону Верховна Рада України ХІ скликання 08.11.1989 р. схвалила внесені доповнення і зміни у тодішнє виборче законодавство України. 4 березня 1990 року на альтернативній основі відбулися демократичні вибори всього депутатського корпусу України в місцеві ради народних депутатів та Верховну Раду України. 16 липня 1990 р. Верховна Рада волею народу України прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка була та є основою для нової Конституції.

§ 3

17 вересня і 1 грудня 1991 року на обох Всеукраїнських референдумах Декларація ще раз була схвалена абсолютною більшістю вільної волі народу. Головним її змістом було та залишається досі відродження історії з розвитку сучасної ідеології народовладдя. Це і проявлений інтелект знань Людини, і її правосвідомість у єдності волі абсолютної більшості громадян України. Це і мета Декларації: її наукова підготовка та прийняття; процеси відродження історичної правди; воля народу двох референдумів!

§ 4

Дослідження показало: 1) відбувався процес історичного відродження правосвідомості Людини в Україні; 2) настало відродження ідеології народовладдя, легалізованого фактом публікацій проекту Альтернативного Закону України про вибори органів народовладдя; 3) створювався Народний рух України, центром організації якого став відомий в історії знаменитий Політехнічний інститут міста Києва у практичній реалізації демократії в Україні; 4) саме у вересні —жовтні 1989 року там проведено установчий з’їзд Народного руху України при сприянні ректора вишу Петра Таланчука — науковця в освіті від Бога; 5) організаторський природничий інтелект Петра Михайловича — послідовне надання знань громадянам через освіту; 6) він з науковцями згодом організував унікальне явище — на базі національних надбань народу створив у посттоталітарній системі недержавний міжнародний університет розвитку людини «Україна». Тих і дотеперішніх лякає демократія Людини!

§ 5

Нині стає очевидним, що демократія 1988—1989 рр., вибори 4.03.1990 року, схвалення Декларації (1990) стали епіцентром законотворчості! Це забезпечило Людині виконання її природного права на свободу. Це і є народна демократія, яка стала реальною й розкрила історичні процеси розвитку права, правосвідомості Людини і Народу як ідеології народовладдя в Україні.

Саме цим процесам і було присвячено порівняльне правознавство з глибин «Руської Правди», правових пам’яток інших народів і наукових досліджень історії права в Україні. А подвиг М. С. Грушевського в історії науки й практики народоправства Української Центральної Ради з її законотворчістю від Універсалів до Конституції Української Народної Республіки в 1918 році мав би стати прикладом і уроком для керівників держави з 1988-го включно по нинішній день!

Заслуга Михайла Сергійовича як вченого-дослідника порівняльної методології пізнання античного суспільства — розкриття змісту ідеології народовладдя, основа якого — не вигадані міфи чи легенди, а закріплені норми правових пам’яток, що відтворюють історію права Людини та перспективи в майбутнє не тільки України-Руси, а кожного народу світу й планети Земля і не з теорій класової боротьби, а реальних загальнолюдських цінностей і культури права.

§ 6

Його порівняльні штрихи права Київської Русі з правовою системою Візантії підлягають дослідженню через історичні правові відносини, їх розподілу на природне право і право писане. За своїм глибинно правдивим змістом природне право було і завжди є невід’ємно пов’язаним з умовами життя і здоров’я людини. Тому є базовим, а право писане — це юридичне забезпечення реалізації природного права людини і має похідне значення як надбудова у цих відносинах. В античних суспільствах народів республіканських періодів, які М. С. Грушевський називає народоправством у тих рідкісних збереженнях в сучасних цивілізаційних формах їх відображення.

§ 7

Це не завчені догми лише про державу зі спотвореної теорії щодо закономірностей розвитку. Це більш глибокі правологічні дослідження про походження права з реального життя, які відроджують правдивий зміст історії демократій народів ранніх або античних цивілізацій: фінікійців; етрусків; латинян; греків; римлян; слов’ян; кельтів; германців; англійців; культур інших народів. Це і пізнання пам’яток права багатьох народів: Законів Ур-Намму; Законів Ману; Кодексу Хаммурапі; Законів ХІІ Таблиць; Дігестів Юстиніана; «Руської Правди», Білля про права (1215); Конституції України (1710) (відомої як Конституція Пилипа Орлика через політичні інтриги Росії щодо знаменитого гетьмана Івана Мазепи із застосуванням церковної анафеми — прокляття).

§ 8

Правові пам’ятки конституційного значення — це такі, що використовуються у прийнятті або здійсненні змін і доповнень до конституцій. Їх не тільки необхідно ґрунтовно досліджувати, а й вести пошуки єдності на позитивних прикладах прийняття та розвитку впливу Декларації незалежності США (1776), поглиблення її змісту конституційними доповненнями. Важливим є вплив способів і методів реалізації положень Декларацій Франції з: а) прав людини і громадянина (1789) та б) виконання обов’язків держави (1793). Є спільними завданнями дотримуватися норм міжнародного права у забезпеченні реалізації національних прав, свобод та обов’язків Людини.

§ 9

Ми вважаємо, що у конституційних процесах гарантій, умов реалізації і захисту прав мають отримувати розвиток положення і норми статей Загальної декларації прав людини Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 10 грудня 1948 року щодо і наукового, і практичного виконання Декларації про державний суверенітет України 1990-го, відновивши її не тільки в Преамбулі Конституції 1996 року посилання на Декларацію, а й вдосконаливши конституційне регулювання щодо виконання принципу верховенства права, закріпленого у ст. 8 Основного Закону України без конкретизації в інших його розділах про права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Прикладом позитиву є Договір про запровадження Конституції для Європи 2008 р. — Лісабонський конституційний договір, ст. 1 якого закріпила принцип єдності в народі, а саме: «Згідно з волею громадян та держав Європи будувати спільне майбутнє».

§ 10

Правова ідеологія народовладдя і юридичне оформлення тим і закономірно відмінне від партократополітичної, що у першому випадку владу формує вільна воля народу безпосередньо або через виборних представників народу, а в другому — партократи та їхні олігархи з фінансами.

§ 11

Політичне лицемірство більшовицької владної ідеології значно посилювалось підступними методами розподілу влади: існував центральний керівний апарат влади на чолі з багатоликим «вождем» партії (генеральний, перший і т. п.) секретарем, він же голова політбюро, без рішень яких не призначався (обирався) жоден керівник галузі чи відомства, республіки, області, а також підприємств, установ не тільки союзного значення, а й у республіках, областях, населених пунктах.

§ 12

Принцип конституційної ретроспективи правових декларацій протистоїть цинізму партій, які протидіють відродженню і розвитку народовладдя. Він діє, коли розпочинають правосвідомі народи демократизацію, а влада застосовує насилля, яке не утримало СРСР від розпаду, як не утримає і Росію з її обманутим і приниженим народом. На жаль, там досі спрацьовує формула держава—право. Вона живуча, бо влада і навіть чимало науковців іще бережуть її як юридичний нонсенс — норму права — артефакт державного права для регулювання суспільних відносин замість дії права Людини. І тут уже потрібні реальні гарантії захисту прав Людини для Народу!

§ 13

Відродження ретросучасності — система історичних закономірностей розвитку права у звичаях і традиціях — діє в Україні започаткуванням у сучасних умовах ідеології народовладдя з реалізації прав і свобод Людини і демократичного мирного наукового та практичного виконання досліджених і апробованих висновків у виборчому праві з реалізації законодавства (1988—1993):

— Перший період через етапи досліджень 1991—1989 років, завершених в основі та вдало опублікованому проекті Альтернативного Закону України про вибори органів народовладдя. Саме Людині і Народу України було публічно запропоновано науково-практичне демократичне сприйняття ідеології народовладдя для здійснення демократичних виборів органів влади безпосередньо з виборцями на рівноправних засадах та етапах і їх здійснення — від початку висунення кандидатур у народні депутати до їх безпосереднього обрання народом на виборах.

— Другий період відбувся завдяки об’єднавчій діяльності (наведений вище принцип єднання народу) Верховної Ради ХІ скликання стосовно прийняття її Президією проекту Альтернативного Закону України про вибори органів народовладдя, опрацювання його положень та внесенням на цій основі парламентом через зміни і доповнення законів про вибори, демократизувавши їх зміст із наданням виборцям самостійно здійснювати реалізацію свого права безпосередньо через вільну участь в організації та проведенні виборів.

— Третій період — це були 4 березня 1990 року найдемократичніші вибори в Україні з часів козацького кола — новою за змістом виборчою системою всього демократичного корпусу України від місцевих рад народних депутатів до Верховної Ради з публічним формуванням їхніх структур.

— Четвертий період є ідеологічно кульмінаційним за правовим значенням та юридичною силою безпосереднього впливу народу на реформування правової системи України прийняттям Декларації про державний суверенітет України і на її основі — прийняттям конституційних законів України та змін і доповнень до чинної Конституції УРСР. Тоді на засадах Декларації створено першу в історії суспільства деклараційно-конституційну правову систему України з визначенням засад її заключної частини: «Декларація є основою для нової Конституції». Права, свободи і обов’язки Людини, Народу, Суспільства стали реальністю життя незалежної України.

— П’ятий період став науково-практичною розробкою концепції нової Конституції України. Станом на 06.01.1991 року Конституційна комісія підготувала проект концепції з назвою Конституція Республіки Україна. Верховна Рада 19 червня 1991 року прийняла Концепцію Конституції України й закріпила шість головних принципів: 1) нова Конституція ґрунтується на Декларації про державний суверенітет України; 2) в центрі уваги — Людина як найвища соціальна цінність; 3) пріоритети — загальнолюдські цінності; 4) норми нової Конституції є нормами прямої дії; 5) новий Основний Закон України має бути стабільним на сотні років; 6) для забезпечення такої стабільності повинен бути запроваджений інститут конституційних законів.

— Шостий період — це розроблення народними депутатами України з виборцями і провідними вченими проекту нової Конституції України. У проекті розвинуто й конкретизовано положення Декларації, а також зі схваленої Верховною Радою Концепції, — норм у формі конституційних статей. 1 липня 1992 року Верховна Рада України розглянула проект нової Конституції, здійснила офіційну публікацію і виконала «прийняте рішення винести його на всенародне обговорення». у результаті обговорення в усіх регіонах країни отримано майже 50 тисяч зауважень і пропозицій. 8 жовтня 1993 року Верховна Рада України розглянула проведені Конституційною комісією узагальнення і прийняла постанову про доопрацювання проекту та його подання в парламент. Уранці 26 жовтня 1993 року — остаточно опрацьований Конституційною комісією завершальний варіант проекту нової Конституції України спрямовано Верховній Раді України, яка професійно, на ідеології народовладдя, готова морально та психологічно розглянути проект на сесії та схвалити нову Конституцію України.

 

Олександр КОЦЮБА,
Генеральний суддя Міжнародного об’єднаного козацтва,
народний депутат України ХІІ (І) скликання,
голова Комісії Верховної Ради України
з питань законодавства і законності, член Президії Верховної Ради України;

 

Руслана КОЦЮБА,
доктор юридичних наук,
співавтор багатотомного науково-популярного видання
«Козацьке братство «Лицарі України».