Жителька Рівного Наталія ІВАНОВА (на знімку) росла без батьків, її виховували бабуся і дідусь. А нині сиротою може залишитися її син. І цього жінка боїться найбільше, бо у дитини нікого, крім неї, немає. Тим часом до 41-річної Наталії підступно підкралася хвороба — цукровий діабет. За останні три місяці вона не раз була на межі життя і смерті. А ще втратила роботу і всі засоби для існування. Нині не має навіть копійки, аби купити хліб, не те що ліки. Їй допомагають подруги, а віднедавна ще й Рівненський міський центр служби сім’ї, дітей та молоді. Тут не просто взяли жінку на облік, а борються за майбутнє її сім’ї. 

Про життя Наталії Іванової треба розповідати з моменту, коли їй виповнилося три місяці, аби зрозуміти, що їй довелося пережити і з чим вона зараз бореться.
— Я народилася і виросла в Рівному, — розповідає Наталія Іванова. — Жили ми в трикімнатній квартирі на вулиці Олени Теліги разом із бабусею та дідусем по батьку. Вони були моїми опікунами, бо тата і маму через зловживання алкоголем позбавили батьківських прав. Дідові зателефонували сусіди батьків і розповіли, що мама мене залишила, тато за мною не дивиться і я кричу вже кілька днів. Тримісячну дитину вони поїли пивом, аби не плакала. Можливо, від того у мене й проблеми з нирками все життя.
Так вона росла — недолюблена батьками, та обожнювана бабусею і дідусем. У 16 років дівчина пішла працювати санітаркою до залізничної лікарні, де понад сорок років трудилася медсестрою її бабуся. Юною вийшла заміж. Перша дитина померла. А другий синочок Максимко народився з ДЦП. Нині завдяки наполегливій праці матері він ходить і говорить, навчається в центрі «Особлива дитина» у шостому класі. Нещодавно йому виповнилося 17 років, і найбільше його бажання — аби мама жила.
З дитинства Наталія була хворобливою. Але на здоров’я не звикла скаржитися, особливо, коли залишилася сама із сином (чоловік їх кинув). Восени здоров’я погіршилося, сильно набрякали ноги, але до лікарні не йшла, бо треба було заробляти гроші. Та вже 22 грудня жінка просто з магазину, де працювала, потрапила до лікарні з діабетичною комою. Так у неї виявили цукровий діабет — уже на найважчій стадії. Тепер жінка на інсуліні. Лікарі, та й сама Наталія, розуміють, що все це через нервовий стрес, який вона пережила кілька років тому і від якого не оговталася донині. У неї виник конфлікт із рідною тіткою, яка, за словами жінки, позбавила її квартири: тепер вони із сином туляться в кімнатці гуртожитку на 13 квадратних метрах.
— Коли померла бабуся, моя частка квартири, що на Олени Теліги, становила 75%, а в дідуся було 25%, які він мав переписати на мого сина Максима, — каже Наталія Іванова. — Але його донька впросила переписати ту частку на неї. Притому, що у неї є однокімнатна квартира на Млинівській. Тітці 61 рік. У неї немає ні сім’ї, ні дітей. Коли ще був живий дідусь, ми всі разом пішли до державного нотаріуса. Тітка каже йому: «Дідусь та племінниця подарують мені свої частки». А нотаріус питає: «А куди вона піде з дитиною?». Та відповідає: «Купить у мене однокімнатну». За що я мала у неї купити її квартиру? Коли помер дідусь, вона мені пропонувала продати квартиру, а я відмовилася. Тоді тітка підселила в квартиру на свою частку п’яницю. І від такого сусідства наше життя з дитиною стало нестерпним. Був випадок, коли мене викликали до школи, бо Максим сховався під партою і плакав, що не хоче більше жити з алкоголіками. Тітчин квартирант постійно пиячив, не платив за комунальні послуги. Я не витримала і погодилася продати житло. Це було у 2015 році. Після продажу ми з тіткою поділили гроші навпіл. За ці гроші я змогла купити тільки кімнату в гуртожитку. Для мене головне, щоб там було чисто та щоб це було недалеко від школи Максима.
Хлопчик з особливими потребами почав заспокоюватись і звикати до нового побуту. Та мамина хвороба знову спричинила у нього сильні переживання. Востаннє, коли жінка потрапила до лікарні з підозрою на інсульт, саме він викликав мамі «швидку», зателефонував її подругам. Та понад усе він благав Бога, аби мама жила. 
На щастя, інсульт був у легкій формі, минулося без крововиливу. Тепер жінка вдома. Але ця сім’я не має жодних засобів для існування. Адже Наталія не може вийти на роботу. З лютого вона вже чотири рази потрапляла до лікарні на стаціонар. Крім інсуліну, яким забезпечує держава, їй необхідне спеціальне харчування, а грошей нема навіть на найскромнішу їжу. Продуктами допомагають подруги. Соціальні служби піклуються, аби допомогти їй оформити хоч якісь соціальні виплати, які б дали змогу лікуватись і протриматись, допоки не поліпшиться здоров’я і вона зможе знайти роботу.
Тому прохання до всіх, хто читає ці рядки і має чуйне серце: не залишайтесь осторонь, допоможіть цій сім’ї! Номер телефону Наталії Іванової 067-848-25-04.

Ніла ВОВЧИК.
Фото з особистого альбому.

Рівне.