Спокійна, врівноважена, усміхнена... Нічого в зовнішності моєї співрозмовниці не вказує на вольовий характер, бойовий дух чи будь-які інші не дуже притаманні жінкам риси. Навпаки, вона привітна і домашня. Тільки нашу розмову постійно переривають телефонні дзвінки, на які не відповісти вона не може.
Бо 38-річна Надія ІВАНОВА (на знімку) — керівник потужного аграрного підприємства на Миколаївщині, депутат обласної ради, голова депутатської комісії, меценат та організатор багатьох культурно-масових заходів. А ще вона — мама трьох дітей і любляча дружина. І тільки коли складаєш усі ці факти, як пазли, в єдиний образ, то розумієш, що Надія Валеріївна — неймовірно потужний двигун.
У 2003 році вона перейняла естафету батька і очолила підприємство «Золотий колос», яке займається вирощуванням зернових і технічних культур та оптовою торгівлею зерном, насінням і кормами для тварин.
— Це не було моєю мрією дитинства. Так склалася доля. Мене, відмінницю та активістку, відрахували зі школи через те, що я рано вийшла заміж.
Формулювання: заміжнім жінкам у школі не місце. А я дивилася на цю ситуацію і думала: наркоманам та тим, хто погано вчиться, в школі є місце, а заміжнім — ні. Довчилася у вечірній, здобула першу освіту — юридичну. І весь час трудилася разом із батьком. З’ясувала для себе, що з рослинами працювати мені цікавіше. Отже, друга освіта — аграрна. Встигала і вчитися, і працювати, і будувати сім’ю.
Традиції меценатства та активну соціальну відповідальність успадкувала разом із підприємством від батька.
— Я думаю, дуже красномовним буде той факт, що на аграрному підприємстві був і є штатний хореограф, створено дитячий хореографічний колектив. Ми завжди підтримували культуру та освітян району. Наприклад, підприємством введено винагороду для кращих учнів загальноосвітніх шкіл Вітовського району. Вже четвертий рік ми проводимо фестиваль дитячої творчості «Золотий паросток», у якому беруть участь півтори сотні дітей.
Рішення Надії Валеріївни балотуватись до обласної ради, ухвалене два з половиною роки тому, стало закономірним продовженням діяльності.
— Я розглядаю це як можливість розширити повноваження у вирішенні питань громади та окремих жителів Вітовського району. Адже допомога потрібна різноманітна — і з лікуванням, і з пайовими землями розібратися. Іноді люди йдуть до тебе з останньою надією.
Кожен день у щоденнику Надії Валеріївни розписано по годинах. Каже, що з початком депутатської діяльності навчилась більше планувати і оптимізувати свою роботу. Залишається час і для сім’ї.
— Коли приймалось рішення про депутатство, в чоловіка була тільки одна умова — один день на тиждень приділяти тільки родині. Малу кількість часу для спілкування з трьома дітьми я намагаюсь компенсувати його якістю. Традиційними залишились сімейні вечері, під час яких ми активно спілкуємось. І по господарству, на кухні все встигаю, бо прокидаюсь о п’ятій ранку, і в мене вдосталь часу, щоб усе зробити, поки прокинуться діти. Та й зараз вони вже достатньо самостійні, в усьому допомагають. Коли були маленькими, було складніше.
На питання про можливу таємну мрію бути просто домогосподаркою Надія Валеріївна сміється.
— Я була б найкращою домогосподаркою! Але якби навіть не працювала, то вдома не сиділа б. Я б усе одно організувала сама собі якусь громадську роботу. Адже виховали мене так. Я вчилася, відвідувала всі гуртки у будинку творчості. І все повинна була робити на відмінно. Так батько навчив, він і зараз залишається моїм найбільшим критиком. І вже разом ми навчаємо відповідальності за свою справу моїх дітей. Інакше бути не може.
Марина ШКОРУБСЬКА.
Фото з сімейного архіву.
Миколаївська область.
