Уже стало доброю традицією в Україні в третю неділю червня вшановувати працівників галузі охорони здоров’я. Немає на світі професії більш складної та відповідальної, гуманної та потрібної людям.
Лікар
У родині Вадима Олександровича БОЙЧУНЯ — головного лікаря Ямпільської ЦРЛ — медиків не було. Але Вадим із дитинства твердо знав, що стане лікарем. Усі його мрії були пов’язані з цією професією. Після 9-го класу закінчив із відзнакою Шосткинське медучилище. Щоб здобути вищу освіту і здійснити мрію стати лікарем, продовжив навчання у Сумському державному університеті на медичному факультеті. У 2006 році закінчив університет, теж із відзнакою. Потім була інтернатура за спеціальністю «акушер-гінеколог». Після інтернатури міг би залишитися працювати в обласному центрі, але поїхав до одного з найвіддаленіших куточків Сумської області — працювати у Ямпільській ЦРЛ. Можливо, йому і було трішки боязко розпочинати трудову діяльність у лікарні за 200 км від обласного центру, але поряд були досвідчені колеги В. В. Картава, О. В. Петриченко, готові підтримати молодого спеціаліста.
І почалися будні. Нічні чергування, виклики на складні випадки, де треба було приймати термінові рішення. Бо головне у роботі акушера-гінеколога — допомагати, аби пологи проходили без ускладнень, а малюки з’являлися на світ здоровими. Промайнуло 9 років роботи, а Вадим Олександрович і досі згадує свій перший робочий день і перші пологи.
Скоро про молодого лікаря заговорили як про грамотного спеціаліста. До хворих у нього індивідуальний підхід: із молодими спілкується молодіжним сленгом, із пацієнтками старшого віку завжди тактовний та ввічливий. Уміє знайти слова, аби підбадьорити хворого.
У 2012 році Вадим Олександрович став головним лікарем Ямпільської ЦРЛ. Робота стала ще складнішою і відповідальнішою: адже тепер відповідає за організацію та якість надання медичної допомоги мешканцям у всіх закладах охорони здоров’я Ямпільського району. У нього є всі якості, потрібні для такої роботи: досвід, працелюбність, принциповість. І не даремно до нього тягнуться молоді колеги. Поруч із ним працюють чуйні, доброзичливі, готові завжди прийти на допомогу хворим медпрацівники. Водночас, як керівнику закладу, Вадиму Олександровичу треба встигати вирішувати і господарські проблеми: щоб усюди панували лад і чистота, щоб хворим було комфортно під час лікування. А найголовніше, як депутату (у 2015 році виборці Воздвиженської сільради довірили йому представити їхні інтереси в райраді) йому треба не втрачати контакту з людьми: вміти вислухати, відгукнутися на біду, підтримати у скруті.
Ерудований, відповідальний і закоханий у свою справу лікар розпочинає робочий день о 7-й годині ранку. Його можна зустріти в лікарні й у вихідні, й у свята. Не один раз протягом дня загляне до палати поцікавитись станом здоров’я. Іноді думаєш: і коли він усе встигає? Багато часу забирають депутатські обов’язки, вистачає і домашніх турбот.
Та його обраниця
У Вадима Олександровича — дружна сім’я: живе разом із батьками, має кохану дружину Надію і синочка Андрія. Надія Вікторівна — теж лікар, рентгенолог. Чуйна, співчутлива, вона завжди відгукується на будь-яке прохання, дасть пораду, підтримає у скрутну хвилину колег-друзів. Натхнення і задоволення отримує від улюбленої справи. Надія Вікторівна і досі згадує, що під час направлення на роботу вона — єдина з усього випуску! — виявила бажання поїхати у глибинку. У облздороввідділі й не спитали «Чому?», а швиденько видали наказ про призначення у Ямпільську ЦРЛ.
А вчилася Надійка (після закінчення Лебединського медучилища) в одній групі з майбутнім чоловіком у Сумському держуніверситеті на медичному факультеті! Вадим одразу ж закохався в чорнооку красуню, але довго не наважувався запросити її на побачення. Потім були зустрічі — і сплахнуло між ними почуття. Вадим не тямив себе від щастя, коли на пропозицію руки і серця Надія відповіла «Так!».
Після закінчення університету вони побралися. Минув час — і Вадим Олександрович перерізав пуповину і вперше взяв на руки новонародженого первістка Андрія. Нині син навчається у 4-му класі. Ввечері хлопчина чекає з роботи батьків, які щодня долають дорогу до райцентру і назад. А це 17 км! Хоч би якою була погода, а треба дістатися до пацієнтів, котрі чекають своїх лікарів.
Нині нерідко лікарі їдуть з України за кордон — шукати кращої долі. А я думаю, що родина БОЙЧУНЬ (на знімку) знайшла своє місце в житті. До речі, Андрійко теж мріє стати лікарем і продовжити справу батьків.
У День медичного працівника я щиро бажаю Вадиму Олександровичу та Надії Вікторівні ніколи не зраджувати клятви Гіппократа і залишатись вірними своїй справі. Нехай буде лише щастя і світла радість на довгі літа, і щоб серце завжди зігрівали тільки шана, любов і доброта.
Надіслала Тамара ЖИЛЮК.
Фото автора.
Воздвиженське Ямпільського району Сумської області.
