Ігореві ще не виповнилося й п’ятдесяти, коли важка хвороба прикувала його до ліжка. Мати як могла доглядала сина, шукала найкращих лікарів, купувала новітні препарати, та покращень не було.
Тепер замість модерного будинку Ігор дивився на білі стіни палати. Поруч були чергові медсестри й набридливі думки, які накривали, повертаючи в юність...
Пригадав, як закінчив школу, як уперше по-справжньому закохався у веселу Тетянку, як разом ходили на дискотеки, в кіно, на ставок. Літні канікули промайнули. Ігор продовжив здобувати професійну освіту в столиці, а дівчина повернулася від тітки у рідне село. Невдовзі відчула, що чекає на дитину.
Ігор розумів, що студентської стипендії навряд чи вистачить на дружину й малюка, тож радився із батьками, як бути. І тут за справу взявся дядько-бізнесмен. Він розвідав, що мешкає Тетяна у старенькій хатині, що батьки її і близько не стоять із заможними Ігоревими, що зі статків у них кіт, собака та кури.
Істерики родичів, погрози забрати нову іномарку, малювання кращої долі... Юнак здався. Тетяна народила донечку як мати-одиначка.
Минули роки. Ігор працював у солідній фірмі, часто їздив за кордон, змінював курорти, машини, меблі. Усе нібито й добре, от тільки з особистим... Жінок довкола було чимало, але тієї однієї, коханої, до душі — не мав.
Споглядаючи за бабусями, які бавилися з дітками, Ігорева мати нарешті пригадала, що десь також має онучку. Та колишня претендентка на невістку вже щасливо жила у законному шлюбі з люблячим чоловіком. Тепер вона виховувала не лише донечку, а й синочка, тож пірнати в давню брудну історію ніяк не бажала.
...Батько й дядько Ігоря відійшли у вічність. Старенька одинока мати схилилася над помираючим сином, а він благав її лишень про одне: «Мою хату перепиши на доньку — нашу з Тетяною...»
Світлана ІВАНОВА.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
Вінницька область.
