Родина МАРКОВИЧІВ із знаменитого на Верховині опришківського села Колочави не лише велика, а й щедро обдарована талантами. Передусім їх знають як народних музик. Ледь не з пелюшок з роду в рід усі без винятку тягнуться до співу, танців та гри на різних інструментах, зокрема трембіті і сопілці, дримбі та бубні, гуслях-скрипці, не даючи згаснути яскравим і красним традиціям сивої минувшини.
На знімку: трембіта у руках Івана Марковича зазиває гостей на призабуті колочавські вечорниці.
Мастаку на видумку Іванові Марковичу, котрий днями відзначив 51-річчя, спало на гадку відродити колочавські вечорниці. Будучи підлітком-дітваком, став свідком і запам’ятав сільські галасливі посиденьки у когось із земляків удома. Пісні й жарти з веселими розвагами і ручною роботою — вишиванням, плетінням або ткацтвом — тривали ледь не до світання, але восени та взимку (коли немає роботи). Зазвичай парубки приходили на вечорниці, аби позалицятися до рум’янощоких струнких дівчат. Згодом старожитнє побутове дійство, як то кажуть, кануло в Лету. Та чому б не відродити ті веселощі?
Іван Маркович — власник місцевої кав’ярні «Трембіта», тож приміщення знайшлось одразу. Аж тригодинну розважальну програму розробив, аби продемонструвати дух предків. У пригоді стали ентузіасти-консультанти, насамперед освітяни-народознавці Іван Фриган та Марія Дербак, не кажучи про головного асистента — 84-літню матір Христину Андріївну. Саме вечорниці познайомили її із супутником у житті — файним легінем Миколою з присілка Косий Верх, з яким 11 років тому відзначили золоте весілля...
Одне діло скласти сценарій, інше — відтворити внутрішній простір давньої оселі з її атрибутикою, аби показати, як жили пращури. І це надскладне й клопітке завдання вдалося виконати бездоганно: у залі, де відбуваються весільні застілля, облаштували куток під старовину, розшукавши ледь не зі свічкою в руках рідкісні раритетні предмети. Тут є все: почорніла від старості куделя, веретено, пряжа, навіть піч із припічком-кошем.
А ролі завсідників вечорниць — кумів, газдинь і газдів — виконують свої люди: дружина Марія, сини Андрій та Іван, дочка Іванка, зять Василь, невістка Марина. Щоб правдиво проілюструвати виставу, треба більше артистів. Помічниками стали брат Микола, його син Володимир з нареченою Мар’яною.
Тож тепер щонеділі звуки трембіти скликають у кафе цілі групи відвідувачів. Торохтить прядка, тіпається прядиво, чешеться вовна... За робочих фрагментів селянського рукоділля паралельно тривають забави і співи під акомпанемент троїстих музик Марковичів. Особливий захват викликають конкурсні переспіви — хто глибше знається на коломийках. Утіху підсилює смачна вечеря за народними рецептами: дзямою-супом, ріплянкою-картоплянкою... А до них для куражу ще й прадідівська випивка — грушівка, сливовиця... Усі веселі, жартівливі, а головне — з добрим настроєм.
Таке дійство до душі передусім приїжджому люду. Також у «Трембіті» можна подивитися кінофільм «Марійка-невірниця», знятий у Колочаві ще в 30-х роках минулого століття, а також кінострічку про лісосплав по Чорній Ріці, що припинився більш як півстоліття тому (бокораші-плотогони полишили древнє ремесло, бо ліс із гір у долину почали возити машинами). Одне слово, верховинці уміють і працювати, і відпочивати, аби набратися сил і бадьорості!
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, Василь НИТКА.
Фото Василя ПИЛИПЧИНЦЯ.
Міжгірський район Закарпатської області.
