І досі пам’ятаю мій бурхливий перший день у школі, де нас, семирічок, цікавило все. Особливо сподобались широкі шкільні коридори. Тож, шаленіючи від простору (я з батьками в ті роки жила в тісній однокімнатній квартирі), ігноруючи чергових-старшокласників, що стежили за порядком на перервах, вирішила випробувати довжину коридору бігом. Таке спало на думку не лише мені: невдовзі зіштовхнулися лобами з ровесником із паралельного класу. В обох з’явилися гулі на лобі, які замазали йодом у шкільному медпункті. Удома батьки зустріли мене зітханням, а мама, як медик, оглянула гулю. Через рік наша школа переїхала в нове, ще просторіше приміщення, де діти на перервах снували коридорами, наче бджоли у вулику.

Цю пригоду зі свого дитинства згадала тому, що їй можуть позаздрити діти з багатьох шкіл Рівненського Полісся. Адже їхні заклади останніми роками стали затісні, тут не те що побігати коридорами неможливо, а навіть навчатися ніде.
Катастрофічно не вистачає класів, скажімо, у школі села Дібрівськ Зарічненського району, про що ми вже розповідали нашим читачам. Тут під них пустили навіть бібліотеку, коридори, клас тракторної справи, актову залу і навіть теплицю. Були у «квартирантах» і в місцевого дитсадка, де розмістили два треті класи. Однак малюків більшає, тому школярів попросили звільнити приміщення.
Така тіснота була закладена ще при проектуванні школи на 320 учнівських місць. Адже вже під час новосілля закладу у 1985-му він прийняв 340 учнів. Тепер у школі їх 400. А нинішнього першовересня в перший клас прийдуть 53 дитини. Тож у директора Дібрівської школи, педагога з багаторічним стажем Василя Тарасовича Ковтуновича проблема з розміщенням дітей викликає безсоння.
Щоправда, в розв’язанні цієї проблеми педагог знайшов підтримку в особі голови Зарічненської райдержадміністрації Анатолія Федоровича Смаглюка, який навчався у цій школі-«рукавичці». З районного бюджету свого часу виділили кошти на фундамент під додаткових п’ять класних кімнат, згодом за рахунок перевиконання районного бюджету спрямували ще трохи коштів на зведення стін.
— Стіни вже вивели, — розповідає голова Зарічненської РДА Анатолій Смаглюк. — Сьомого вересня відбудеться сесія Рівненської обласної ради. Сподіваюся, що й депутати підтримають нас у намаганні розв’язати наболілу для Дібрівська проблему з учнівськими місцями у школі і віднайдуть кошти в обласному бюджеті для співфінансування добудови п’яти класних кімнат. Адже діти повинні навчатися в комфортних умовах. На 
1 жовтня плануємо завершити дві класні кімнати для першокласників.
Ще одна шкільна «рукавичка» є в поліському селі Цепцевичі Сарненського району, яке теж у лідерах за рівнем народжуваності. Школа тут розрахована на 240 учнів, а 1 вересня прийдуть до неї 717 дітей. Із них — 94 першокласники, для яких є тільки три класні кімнати, ще одну нині вишукують. Через тісноту навчання в Цепцевицькій школі організовано у дві з половиною зміни — з восьмої ранку до 20-ї години 45 хвилин. Якщо врахувати, що взимку рано настають сутінки, то діти добираються додому в темряві — батьки переживають.
Ось що розповіла директор Цепцевицької школи, депутат Рівненської обласної ради Людмила Мариніна.
— Нашу ситуацію знають керівники області, депутати. Під нову школу вже почали будувати котельню. Допоки переробляють проект школи. Обласна влада обіцяє, що до кінця місяця оголосять тендер на будівництво нової школи, оскільки Державний фонд регіонального розвитку виділив на це 10 мільйонів гривень.
До речі, цепцевицькі батьки не хочуть миритися з такими умовами навчання своїх дітей, тому від голови Рівненської обласної ради Олександра Данильчука, який побував у Цепцевичах, вимагали конкретності щодо долі нового навчального закладу. Інакше обіцяли не пустити дітей до такої тісної школи.
Давно назріла потреба в нових школах і в селах Вири та Чабель цього-таки Сарненського району. Такого висновку дійшов голова облради Олександр Данильчук після того, як разом із начальником управління освіти і науки Рівненської ОДА Григорієм Таргонським проінспектували згадані школи, які критично переповнені. У Вирівській школі на 200 місць навчаються 536 дітей, до того ж у дві зміни, без їдальні, спортивного й актового залів. Першого вересня заклад прийме майже сотню першокласників. Схожа ситуація й у Чабельській школі, де навчаються вдвічі більше дітей, ніж вона може прийняти. Їдальня та майстерня — у непристосованих приміщеннях, спортивного та актового залів також немає. Тому не дивно, що питання будівництва нових шкіл почали активно обговорювати у громадах ще з 2012 року. Обидва села віддалені, тому довозити учнів на навчання в інші населені пункти проблематично.
— Діти повинні мати гідні умови для навчання незалежно від того, де вони живуть, — у місті чи в селі, — переконаний голова обласної ради. Спілкуючись з батьками школярів та вчителями, Олександр Данильчук висловив сподівання, що наступного року з Державного фонду регіонального розвитку вдасться отримати кошти, щоб зрушити це питання з місця. Тому порадив громадам не зволікати з підготовкою проектно-кошторисної документації.
Дуже тісною стала школа і в селі Кідри Володимирецького району, де 741 учень, про що ми теж писали. Навіть навчання у дві-три зміни не розв’язує проблеми, а на першовересень до неї підуть 67 першачків. А де їх прийняти? Бракує класів. Узимку уроки фізкультури проводять по два-три класи у спортивній залі або на коридорі, який дуже вузький.
Директор Кідрівської школи Любов Ямпольська розповіла, що вони орендували перший поверх у сільської ради під три перші класи, вже зробили там ремонт.
Проблему, на думку кідрівського сільського голови Федора Івановича Лепуги, можна було б вирішити завдяки додатковому корпусу — недіючому комплексу «школа-дитсадок». Уже не вперше місцева влада фінансує проект такої реконструкції, минає час, проект «старіє», готують новий, знову витрачають кошти... І так по колу. На жаль, поки що кідрівці не бачать просвітку у розв’язанні цієї проблеми — немає ніяких потуг держави допомогти поліщукам у цьому.
Перелік шкіл-«рукавичок» на Рівненському Поліссі можна було б продовжувати. Проблема ця настільки гостра й актуальна, що мешканці поліських сіл, щоб привернути увагу до неї, навіть вдавалися до блокування трас, не пускали дітей в аварійні школи. Нині будують нові школи у селах Степангород та Озерці Володимирецького району.
Дуже шкода, що, починаючи освітню реформу, творці закону не взяли до уваги, що для її реалізації потрібно бодай створити нормальні умови для навчання дітей. Тут необхідна фінансова допомога держави, адже області самій не подужати будівництво стількох нових шкіл. Дуже шкода, що освітянський міністр Лілія Гриневич, буваючи на Рівненщині, обмежується найближчими до Рівного населеними пунктами, а не відвідала бодай одну таку проблемну школу-«рукавичку» на Рівненському Поліссі. Не відчули ми і реакції освітянського міністра на попередні газетні публікації на цю тему, хоча дуже цікаво було б дізнатися, як вона збирається проводити реформу в коридорах і теплицях, які вимушено використовують під класи...
А я силу газетного слова відчула ще в сім років — на другий день перебування у школі, коли про наш «забіг» шкільними коридорами випустили стіннівку, «героями» коміксів в якій стали, звичайно, ми з хлопчиком із паралельного класу. Біля газети скупчилось чимало учнів, роздивлялися, читали, сміялися. Ми ж, ображені, стояли поодаль, а я, ледве стримуючи сльози, обіцяла: як виросту, то і про них напишу. Схоже, саме того дня й відбулася моя «профорієнтація» в журналістику. Жартую, звісно.

 

**

 

Наш рідний коровай прикрасили гавайськими квітами

Гостинна і туристично збагачена — так оцінив Рівненщину виконавчий директор Управління економічного розвитку міста та округу Гонолулу (Гаваї, США) Едвін Хоукінс. Він побував на Рівненщині в рамках міжнародного проекту «Збереження місцевої кулінарної спадщини: ключ до збалансованого розвитку та місцевої промоції», що співфінансується Державним департаментом США. Експерт виніс великі враження від маленьких міст.
Під час зустрічі американського експерта з туризму з керівниками області йшлося про співпрацю у сфері індустрії гостинності, а також про реалізацію спільних проектів. На практичній конференції Едвін Хоукінс розповів про гавайський досвід туризму, зокрема представив власний підхід до індустрії гостинності, що застосовується на острові Оаху.
Cвоєю чергою рівняни розповіли гостю, що сьогодні своєрідною родзинкою Рівненщини є кулінарний туризм. Адже область перша в Україні доєдналася до Європейської мережі культурної спадщини. Шлях до Європейської мережі Рівненщина відкрила за сприяння Вармінсько-Мазурського воєводства Республіки Польща ще в 2009 році. Тим самим перша долучилась до європейської співпраці «Кулінарна спадщина», головною метою якої є промоція місцевої продукції та її просування на європейський ринок.
Учасники практичної конференції разом із гостем були залучені до практичного заходу: гуртом прикрашали український коровай гавайськими квітами.

 

Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.

 

Віват ювілярці!

Минає двадцять років, як Олександра Юркова прийшла в редакцію «Голосу Украйни» — у вересні 1998-го. Прийшла з районної газети, де кореспонденти мусили щодня відробляти «рядки-трудодні», щоб було чим заповнити газетні шпальти, аби не зірвати верстку. У редакціях «районок», які ще не так давно тричі на тиждень приходили до читача, справді діяв старий професійний принцип: «Жодного дня без рядка». І все-таки тих рядків завжди бракувало. Та оця творча інтенсивність навчила журналістку з поліської глибинки цінувати час, швидко орієнтуватися у плині подій, вирізняти з них найважливіше і найдієвіше для читацького середовища. Ота працелюбність, винесена зі стін районної газети, ось уже впродовж двох десятиліть допомагає Олександрі Давидівні регулярно надсилати до редакції оперативні, читабельні матеріали. Вона, можна сказати, належить до золотого сплаву кореспондентського корпусу парламентської газети. І рідко випадає день, коли на сторінках «Голосу України» немає інформації з Рівненської області.

«За всіх скажу, за всіх переболію», — ці відомі поетичні рядки Павла Тичини можуть цілком служити професійним девізом нашого власкора з бурштинового краю Олександри Юркової. Бо вона однаково переймається будівництвом школи у віддаленого поліському селі і вчасною доставкою пенсій поліщукам, охороною зелених насаджень і проблемами щойно створених територіальних громад... Таке уважне ставлення до людей, мабуть, у неї родинне — від матері, яка працювала медиком. І читачі віддячують журналістці тією ж чистою монетою — передплачують і читають «Голос України». Отож Рівненська область (разом із Сумською і Київською) входить у трійку регіонів, де сьогодні маємо найбільше передплатників парламентського видання.
Під високими серпневими зорями привела Вас, Олександро Давидівно, мати в цей чудовий світ. Нехай ці зорі і надалі яскраво і привабливо освітлюють Вашу життєву дорогу, віщують Вам і Вашій родині добро та щастя, надихають на нові творчі здобутки! Міцного здоров’я Вам і Вашим рідним, достатку і сімейної радості!
Нам з Вами, Олександро Давидівно, приємно працювати! Віримо, що це взаємно.

З любов’ю і найкращими побажаннями «голосоукраїнці».