Гра з позиції сили

Кланово-корпоративна природа влади полягає в тому, щоб розділити між своїми спільний пиріг. Не запроваджувати нові технології, не оновлювати виробництво — ніхто з олігархів, прихопивши за безцінь прибуткові сегменти економіки, не виконав узятих інвестиційних зобов’язань. Олігархат запропонував суспільству не дух змагальності, а правила гри з позиції сили. Вони далі просувають своїх людей у вищі ешелони влади, користуються тіньовими схемами прийняття рішень і досягнення результату. Це конфлікти, скандали, задіяння адміністративного ресурсу, створення парамілітарних структур — це все те, що веде до розхитування підвалин держави.
Олігархічні групи створили цілу систему впливу, щоб убезпечити себе від конкурентів. По-перше, це власні мас-медіа, насамперед популярні телеканали, які впливають на громадську думку. Олігархічні ЗМІ — як власна ракета на городі. Стоїть, нікого не чіпає, але при потребі може вистрілити.
По-друге, це впливові депутатські групи в парламенті, яким замовляє музику той, хто їх фінансує. Депутати у свою чергу крихти зі спільного пирога ділять між своїми групами підтримки. Це окремі представники малого і середнього бізнесу, що отримують фінанси з державного бюджету і є найнижчою ланкою олігархічної піраміди. Це найслабша ланка, бо вони найбільше страждають від законів, які часто працюють на великий бізнес — представників олігархічних груп.
У руках олігархів опинилися ласі шматки економіки: енергетика, металургія, газ, тепло... Ці титани немов застигли і не розвиваються, бо нема конкуренції.
У США свого часу олігархів побороли через антимонопольне законодавство. Замість однієї чи двох компаній з’явилося кілька десятків, які конкурували між собою і змушували розвиватися, знижувати ціни, оновлювати виробництво.
Вибори в Україні останніми роками перетворилися на змагання двох олігархічних груп, які створюють видимість боротьби. Хто б не переміг, це будуть прогнозовані представники олігархату. При таких розкладах це вибори без вибору.
Я пригадую старого викладача економіки, який любив наочно демонструвати, який вигляд має наше суспільство. Він брав аркуш чистого паперу і ділив на три частини. Ліворуч писав — багаті (5%), праворуч — бідні (20%), а посередині — малий і середній бізнес.
— Що можна робити з країною, в якій середній клас не має впливу на державну політику? — запитував професор і гнув папір у різні боки. — Що завгодно. А якщо б у нас була міцна серединка, тоді б правила гри пропонували представники середнього класу, як це нині роблять у низці розвинутих європейських країн...
До ділової гри підключалися студенти і розвивали думку професора.
— Менталітет українців — це менталітет середняка. Президент міг би опертися на мільйони прихильників, а не на два десятки сімей, які грають за своїми правилами, бо в їхніх руках величезний економічний ресурс та засоби для формування громадської думки, — вправлялись у красномовстві студенти.
Під завершення семінару вони дійшли висновку, що сильним буде той президент, якого підтримає і обере середній клас.
В Україні кількість представників малого бізнесу коливається від 1,7 до 2 мільйонів осіб. Але згідно з дослідженнями американської міжнародної організації USAID, 58% цієї найбільш активної частини населення вважають державу основною перешкодою у своїй діяльності, а 28% — противником. Лише 14% бачать у державі партнера. Водночас 77% вважають, що державна політика повинна бути спрямована на підтримку малого і середнього бізнесу, а не олігархічних кланів. Отож, тут широке поле для маневру під час виборчих баталій. Хто отримає підтримку цієї частини суспільства, отримає великі шанси на перемогу.

Мирно і терпеливо

Що можна протиставити олігархічному сценарію? Насамперед людину з іншого середовища. Це може бути представник із силових структур або від малого і середнього бізнесу, який не стане підігрувати грошовим мішкам. І запровадить прийнятні правила для всіх. Що стосується представників спецслужб, то тут велика пересторога. Ці специ все життя здобували інформацію і несли на стіл до начальства, вони не приймали доленосних рішень, а лише прораховували ходи, що їх чекає при тому чи іншому розвитку подій. Їм подекуди не вистачає рішучості. Це ми бачили на прикладі розвитку подій у Криму та на сході.
Олігархічних висуванців можна зіштовхнути з п’єдесталу за однієї умови: коли чаша терпіння переповниться. Тоді малий і середній бізнес може скористатися ситуацією і висунути свого лідера, якого протиставлять олігархічним кандидатам.
Але потрібен серйозний привід, вважає соціолог Володимир Подгорнов, який сколихнув би країну, щоб на вулиці з плакатами вийшли у райцентрах — 2—3 тис., в областях — 10—20 тис., а в центрі — 300—500 тис., зі своїми вимогами, мирно і терпеливо заявили про себе. Лише тоді прислухаються до найактивнішої частини суспільства. Це простіше, дієвіше і ефективніше — змінити цивілізовано владу, ніж залишити власну країну та їхати на чужину.

Богдан КУШНІР.

Львів.