«Славо! Я познайомилася з чудовим хлопцем і одразу закохалася», — Діна вся світилася від щастя, повідомляючи своїй найкращій подрузі Броніславі останні новини з любовного фронту. Дівчата дружили давно, і, як це часто буває, Діні щастило з шанувальниками, а от Броні... Ну не дав їй Бог ні краси, ні тендітної фігури. Та ще й ходила вона скрізь із красунею Діною, на тлі якої здавалася ще незграбнішою.
Вона зраділа, що Діна знайшла такого хлопця, якого хотіла, але, коли побачила його, й сама закохалася. Розуміла, що не можна задивлятися на обранця найкращої подружки, але нічого не могла з собою вдіяти. Броня ходила, як прив’язана, разом із закоханою парою.
Якось вони добряче випили у квартирі Романа, Броня попрощалася із закоханими, але не пішла, а залишилася сидіти в під’їзді. Сп’янілий Роман став наполягати на близькості, але Діна рішуче заявила: «От подамо заяву, оголосимо про дату весілля — тоді так, а зараз ні». І пішла.
Броня дочекалася, доки грюкнуть двері під’їзду, і подзвонила. Ромка вирішив, що повернулася Діна, відчинив двері. Доки він думав, що робити з нежданою гостею, Слава роздяглася і, пригорнувшись до нього, прошепотіла: «Можеш одружитися з нею, а мені подаруй хоча б одну ніч...».
Чи то від випитого, чи то з жалості, але Рома виконав бажання дівчини. А зрозумівши, що вона незаймана, майже протверезів і запитав: «А у Діни вже були чоловіки?» І Броня вдруге зрадила подругу, сказавши, що Діна давно не дівчина. Усю ніч Роман думав, як вийти з такої непростої ситуації, а зранку, не дивлячись в очі Броні, просто сказав: «Пішли подавати заяву».
...Діна була шокована: втратила одразу і коханого, і найкращу подругу. Незабаром вона виїхала до іншого міста до тітки.
Особливої радості цей шлюб Роману не приніс, але Броня була щаслива. Вона швидко народила двох дітей — хлопчика й дівчинку, догоджала чоловікові так, що всі друзі йому заздрили. Вставала рано, лягала пізно, зате у чоловіка й дітей був обов’язковий гарячий ситний сніданок, легка корисна вечеря, а у вихідні просто розкішні обіди. Усе було вчасно випрано, випрасувано, прибрано. Поступово Роман став забувати про свою кохану Діну. Тим паче що розумів: йому пощастило з дружиною. Щоправда, ні кохання, ні теплоти у їхніх стосунках не було — Роман жив, немов відбував сімейну повинність. Але Броню і це влаштовувало, адже вона любила чоловіка і дітей більше за життя, мала статус замужньої дами, чоловік не був ні п’яницею, ні гультяєм — їй заздрило багато жінок.
Однак навіть у щасливих пар трапляються несподіванки. Якось після роботи Роман зайшов до кафе випити келих пива й побачив у компанії жінок кохання усього свого життя. Діна майже не змінилася — така ж яскрава й запальна. Двадцять років подружнього життя, вірність і відданість Броні й навіть діти не змогли втримати його. Він запросив Діну за свій столик і... вони більше не розставалися.
Батьки Діни виїхали жити до сина, і жінка повернулася у свою квартиру. Туди з кафе вони й поїхали. Роман знайшов у собі сили зателефонувати Броніславі й сказати: «Не чекай. Діти виросли, тепер зовсім мене не чекай».
Звичайно, були і пристрасть, і кохання, і радість — адже вони досить молоді, ледь за сорок, попереду стільки часу й багато прекрасного. Роман узяв відпустку, і вони влаштували справжній медовий місяць, нехай і без офіційного розпису. Насолоджувалися один одним і своїм щастям.
Але відпустка рано чи пізно закінчується, і першого ж робочого дня його неприємно здивувало те, що Діна взагалі не встала погодувати його, дати тормозок, як Броня, а просто безтурботно спала. Ще більше він засмутився, коли, прийшовши додому з роботи, не знайшов ні Діни, ні вечері. Кохана прийшла о восьмій вечора, з новою зачіскою, яскравим манікюром і педикюром і чекала від нього компліментів та палких обіймів. Голодний Роман похвалив її квітучий вигляд, а після в’їдливо запитав: «А що? Сніданки й вечері скасовуються?» Розглядаючи гарні нігті, Діна дохідливо пояснила чоловіку: «Я так збереглася, милий, тому що стежила за собою. І не збираюся витрачати своє здоров’я й красу на ситні й шкідливі обіди і вечері. У холодильнику є сир і ковбаса. Приготуй бутерброди, яка проблема?»
Роман так і зробив, але, проживши півроку на яєчні й бутербродах, став випливати з любовного виру. Звичайно, проблеми були не тільки в їжі, Роман любив свою роботу, а Діна запропонувала йому пошукати іншу, де платять більше. Прав і прасував собі він сам і прибирав у вихідні квартиру під чітким наглядом Діни. Так-так, любовний човен банально розбився об побут. Йдучи, він запитав у Діни: «Сонечко, ну навіщо тобі чоловік? Для тебе це непосильна ноша. Добре, що я ще не розлучився з Бронькою».
Згадавши все прекрасне про Броніславу, Роман купив букет білих троянд і пішов миритися. Броня теж змінилася: якось розпрямилася, змінила зачіску й колір волосся. Загалом Роману навіть сподобалося. Дружина здивувалася, але до квартири впустила. Накрила стіл: його улюблені голубці й фаршировані кальмари, молода картопля з ніжним кропом — усе, що подобалося йому, ніби Броня його чекала.
«Ні, я не чекала тебе, а готувати звикла, часто приходять подружки й сусіди, я їх пригощаю. Коли ти пішов, я три дні ночами не плакала, а вила й гарчала, як поранена вовчиця (ти знаєш, що вовки створюють пару раз на все життя). Скоріше за все, я теж залишуся сама. Миритися з тобою я не хочу, бо тільки зараз зрозуміла, що таке спокійне нормальне життя. Ти помітив, що я перестала сутулитися? Тому що нарешті пішов страх. І з дому, і з мого серця. Я всі двадцять років боялася. Боялася проспати й не подати тобі гарячого сніданку, боялася пересолити, переварити, пересмажити, погано випрасувати сорочку... А найбільше боялася самотності. З глузду боялася з’їхати від самої думки, що ти можеш мене кинути. Боялася докорів твоїх батьків, адже я відбила тебе у красуні. А як я боялася зустрічі з Діною! Страх, страх, страх... А коли ти пішов, то поступово вивітрився й увесь страх життя без любові. Звичайно, я зробила гріх — спокусила тебе, зрадила подругу — але я спокутувала його, двадцять років боячись усього й усіх. Досить! Тепер я хочу тільки, щоб з дітьми все було добре, і... спокою. Більше у вир, нехай навіть кохання, потрапляти не хочу».
«І я не хочу! — щиро викрикнув Роман. — Послухай, Славо, давай жити заради дітей, адже вони у нас чудові! Дочка навчається у столиці в університеті, син у Польщі в коледжі, адже в цьому є і моя заслуга. Не відштовхуй мене! Більше того, я вдячний тобі за те, що ти відбила мене у Діни! Виявляється, саме з тобою я і був щасливий. Просто не розумів цього, а тепер прошу стати тебе моєю дружиною — єдиною і на все життя».
Броніслава спочатку трималася, а потім розплакалася, але тепер від щастя: «Ромко, я і так твоя дружина. Єдина й законна. Прийму тебе, але з однією умовою: пообіцяй, що страх більше ніколи не поселиться ні в моєму серці, ні в нашому домі».
Дніпро.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
