З дитячих років запам’яталися дні перед виборами. По квартирах мало не щодня ходили строгі дядьки й тітки. Перевіряли, скільки голосів повинен дати той чи інший будинок, і наставляли, де і як голосувати, хоча всім це було давно відомо: усе дійство зазвичай проходило в найближчій школі, а голосувати треба було за блок комуністів і безпартійних. Наче були якісь інші блоки і партії! Батьки бурчали, але йшли, оскільки в голови було міцно вбито, що в такий спосіб вони виконують свій громадянський обов’язок. Ухиляння від нього без поважних причин могло викликати великі неприємності.
Була ще одна причина, що штовхала людей на виборчі дільниці: там працювали буфети, де продавали продукти, яких у магазинах днем з вогнем було не знайти, аж до екзотичних апельсинів і бананів.
Ну а що стосувалося суті виборів, то до цього все ставилися байдуже: хоч за кого голосуй, все одно оберуть тих, кого влада призначить.
Передвиборну суєту тих років жваво нагадали оголошені в «ДНР» вибори глави (!) «держави» і фейкового парламенту. Щоправда, по квартирах так звані агітатори ходять нечасто, натомість у всіх установах і організаціях начальство суворо попереджено: явку на вибори забезпечити. Широко використовується радянський досвід, коли на мітинги зганяються учні і звозяться люди з інших міст. Плюс до цього місцеві телепрограми починають передачі й закінчують їх однаковим закликом: голосувати за представників «народної» влади, яка виявляє батьківську турботу про населення. Ось нещодавно урочисто повідомили, що скорочено акцизи на автомобільне паливо і це вже спричинило зниження цін на продовольство. Щоправда, це важко помітити, оскільки ціни в Донецьку мало відрізняються від московських, а зарплата й пенсії в «ДНР» — у рази менші. Так, шахтарі в «ДНР» отримують від 7 до 25 тисяч рублів (найнижча зарплата у світі) а середня зарплата москвичів — 80 тисяч. Багато хто виживає завдяки українській пенсії, яку заробили ще до війни.
Дивно, але багато людей усе ще чекають і сподіваються, що в «ДНР» настане таке життя, якому вся Європа заздритиме. Зважаючи на все, чекати доведеться дуже довго...
Юрій ПЕРОВ.
Рис. Віктора СТАРОВА.
Донецьк.
