Майдан став не лише простором, на якому об’єднане громадянське суспільство протистояло владі, а й величезною площею творчості. Піаніно на Грушевського, барикади на Інститутській, знаменита «Йолка» — усе, що відбувалося, так чи інакше ставало арт-об’єктом. Ще тоді, блукаючи серед аматорського й професійного креативу, я думала, що його необхідно якось зафіксувати, щоб зберегти і дослідити неповторний дух цього місця, який водночас був галереєю, інсталяцією, кінозалом, бібліотекою і концерт-холом. Удвічі приємніше було дізнатися, що така робота проводилася.

 

Наталія Мусієнко (ліворуч) під час презентації книги й виставки у посольстві ФРН в Україні.

Фото надано Наталією МУСІЄНКО.

 

На знімку: минулого тижня у Лісабоні (Португалія) Наталія Мусієнко представила книгу "Мистецтво Майдану" учням освітньо-культурного центру "Дивоцвіт".

Фото надано Посольством України у Португалії.

 

На знімку: Наталія Мусієнко.

Фото надано Наталією МУСІЄНКО.

 

На знімку: під час презентації книги й виставки у посольстві ФРН в Україні. 

Фото надано Наталією МУСІЄНКО.

 

Відома українська культуролог, філософ, теоретик і практик культурної дипломатії, публіцист Наталія Мусієнко щодня фіксувала події тієї київської зими, й 2015 року під її авторством побачила світ книга «Мистецтво Майдану». У наступні два роки вийшли оновлені й доповнені видання англійською та німецькою мовами. Більше того, ця книга, а також мандрівна виставка сімнадцяти українських художників, стали двома частинами великого проекту культурної дипломатії України, який успішно реалізують Програма академічних обмінів ім. Фулбрайта в Україні, асоціація її випускників — Українське Фулбрайтівське коло, Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України в партнерстві з Міністерством закордонних справ України, зокрема посольствами України в США, Німеччині, Ватикані, Великій Британії та Нідерландах, за підтримки Комітету закордонних справ Верховної Ради України.
За цей час присвячена Майдану мандрівна виставка українських художників експонувалася вже у 18 локаціях України, США, Великої Британії та Нідерландів.
Копітка робота над книгою й організація виставки спонукали Наталію Мусієнко до глибшого, науковішого аналізу тих явищ. Зустрівшись в офісі Програми академічних обмінів ім. Фулбрайта, що в Києві, я попросила її поділитися деякими думками про особливості мистецтва Майдану й з читачами «Голосу України».

Важлива кожна крапля в океані

— Що спонукало взятися за мистецтво Майдану, чим зацікавила вас ця тема?
— 26 листопада 2013 року, коли ще жевріла маленька надія на підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС на саміті у Вільнюсі, я представила публіці своє дослідження про художній простір Києва: «Kyiv Art Space», видане Міжнародним центром підтримки вчених ім. Вудро Вілсона, що у Вашингтоні. Презентація відбулася поблизу Майдану, у галереї «Art 14» у рамках проекту «Художник і місто», разом із вернісажем робіт художників Гліба Вишеславського і Мар’яна Луніва. Гості говорили про мистецтво і політику. Точніше, навпаки: про політику і мистецтво. Ніхто з присутніх не міг собі уявити, якою буде для Києва зима, що невідворотно наближалася. У вирі подій, що не лишали часу на детальний аналіз, я зрозуміла: треба максимально занотувати все, що відбувається. Уже тоді, після першої великої демонстрації 24 листопада 2013 року, стало очевидним яскраве мистецьке забарвлення протесту, а також необхідність фіксації революційної творчості. Пригадалося, що в часи Помаранчевої революції 2004 року в мене був фотоапарат із плівкою, я щойно встановила вдома Інтернет, а про Фейсбук ще навіть не чула. В епоху ж цифрової фотографії я мала змогу зафіксувати все деталізовано. Переважна більшість київських художників і громадських активістів, про яких я писала в книзі «Kyiv Art Space», стали учасниками Майдану. Ті, хто змінював київський міський простір, тепер змінювали країну. Власне, це я і прогнозувала у своєму дослідженні.
Пам’ятаєте «Марш мільйонів» 1 грудня 2013 року? Я йшла й фотографувала шалену кількість постерів. Більшість з них були саморобними, ще не встигли їх масово роздрукувати. Хоча невдовзі саме маленький принтер став безпосереднім учасником і героєм революції. Дивлячись на все це, зрозуміла, що на очах народжується могутня креативна хвиля. Як дослідник я була готова: на моє попереднє дослідження з public art у Києві просто лягав практичний неосяжний матеріал. А оскільки на Майдані я була щодня, то його ставало дедалі більше. Уже 30 січня 2014 року я представила мистецький креатив Майдану колегам в Інституті проблем сучасного мистецтва, зробила структуру жанрів, видів, форм. І мені була дуже важливою схвальна фахова оцінка колегами моїх польових досліджень. Майдан — це феноменальне явище: він став територією мистецтва в повному сенсі цього слова.
Усі факти про цей арт-прорив необхідно було зберегти, щоб потім не з’ясувалося, що в нас було «п’ять великих», які все написали, намалювали й зробили. Так часто трапляється в історії. Тому для мене була важливою кожна деталь: кожна крапля в океані — таким був один з найвідоміших постерів того часу. Він відобразив мислення-дихання Майдану. Зараз говоримо про творчі краплі океану майданного креативу. Часто й імена їх залишались невідомими. Наприклад, автор промовистих дерев’яних скульптур з Коломиї відмовився називати своє прізвище.
— Здається, у книзі він так і зазначений як Ярослав...
— Так, його прізвище залишилося невідомим. Є прекрасний фільм, знятий під час Майдану, «The citizen». Студентів-авторів, які його знімали, тоді арештували. З огляду на ту ситуацію, певне, цей Ярослав, у сім’ї якого є великий досвід ГУЛАГу, вирішив залишитися анонімом. Але в моїй книзі його роботи є, і для мене це важливий факт. У Майдані брали участь усі. Ті, хто не були митцями, ними ставали — починали співати, малювати, творити. Це є дуже важливим!

Зараз герої серед нас, і герої не вмирають

— Революції у світі завжди породжують сплеск креативності, згадати хоча б Велику французьку революцію, утім, у кожної — своя особливість. Чим здивувало світ мистецтво Майдану?
— Детальніше феномен Майдану я почала досліджувати пізніше, за робочим столом. Пам’ятаєте популярний плакат «Заборонено забороняти»? Це відлуння знаменитих французьких подій 1968 року. Були й паралелі з часами Французької комуни кінця 18 століття, а також таким явищем як «Окупай Вол-стріт» вже століття 21-го. Різні революції використовували творчий імпульс, однак мистецький злет Майдану є фантастичним. З моєї точки зору, учасника і дослідника.
Мистецтво Майдану практично переосмислює загальний наратив українського мистецтва, позбавляє його радянських кодів. Майдан народжує нові парадигми, нових героїв, і потім ці герої йдуть на війну. Якщо герої визвольних змагань початку двадцятого сторіччя для нинішньої молоді були далекими, то зараз герої серед нас, і герої не вмирають. Ми знаємо й бачимо цих людей. Тобто твориться сучасна новітня Україна, у якої є своє мистецтво. Продовження мистецтва Майдану — це, передусім, злет українського мистецтва у різних його вимірах. Особливо точно сьогодні він відчутний у кінематографі: на наших очах відроджується українське кіно, або, можливо, народжується нове, яке цікаве глядачеві.
— Вам не здається, що якби радянський наратив було остаточно подолано, то російська агресія була б неможливою?
— Радянський наратив подолано як домінантний. І це важливо. Звичайно, його рудименти ще є, і ми це бачимо. Проте їх дедалі менше у мистецтві. До речі, Український Оскарівський комітет номінував цього року для участі у змаганні за Оскар на найкращий іноземний фільм картину Сергія Лозниці «Донбас». Тут йдеться і про породжені радянською свідомістю конфлікти. Зокрема, військові. Варто теж звернути увагу, що більшість картин-номінантів, які розглядав комітет, — про війну. Теми Майдану і війни є взаємопов’язаними і близькими: ті, хто були на Майдані, стали на захист країни.
— Ваша книга (яких уже насправді три — англійська й німецька версії виявилися окремими доповненими виданнями) є частиною великого проекту культурної дипломатії. Розкажіть про цю ініціативу.
— У травні 2014 року я виступала з лекціями про мистецтво Майдану в Міжнародному центрі підтримки вчених ім. Вудро Вілсона у Вашингтоні та в Українському Інституті модерного мистецтва в Чикаго, і всюди чула питання: як нам побачити твори? Транспортні послуги для перевезення виставок коштують дуже дорого, й до того ж вивезти з України колективну виставку складно через бюрократичні перепони. Страхування є дорогим. Тоді в мене народилась ідея, яку підтримали колеги з Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ України та програми ім. Фулбрайта, а саме: ми зібрали роботи 17 художників, і презентували їх тут, у цій залі, де ми розмовляємо, так званій Фулбрайтівській галереї, а надалі експозиція почала мандрувати світом. Ми цифрували експонати й відправляли їх через Інтернет. У такий спосіб популяризували ідею Майдану та наших художників, надали нашим дипломатам дієвий інструмент і продукт культурної дипломатії.
Однією з перших за кордоном наша виставка відкрилася у Вашингтоні,  в центрі Вілсона, впливовому науковому осередку поруч з Білим домом. Потім підключилося наше посольство, Американсько-українська бізнесова палата, й виставка почала мандри Штатами. Був і Балтимор, і університет в Арканзасі, і український музей у Нью-Йорку.
— Як іноземці сприймають творчість Майдану?
— Вважаю дуже важливою презентацію проекту в університетах. І тому особливо радію, коли до нас звертаються саме молоді дослідники. Нас уже двічі знаходили студенти з Великої Британії, які не мають жодних етнічних чи сімейних зв’язків з Україною. Вони розглядають Революцію Гідності як історичний факт, що потребує дослідження саме з точки зору мистецтва. Один зі студентів, Семюель Монгомері, зустрівся зі мною, почитавши мої роботи в мережі. Через кілька місяців після цієї зустрічі він попросив мене написати передмову до його книги (про мистецтво Майдану), яку він зібрав й опублікував власним коштом. І це є дуже важливим аспектом — не лише ми самі аналізуємо мистецтво Майдану, а й культурологи та історики з різних країн звернули на нього увагу й досліджують.

Замість підсумку

Нині ця книга й виставка стали інструментом української культурної дипломатії. З вересня по грудень цього року мандрівна виставка про Майдан експонується в Художній школі Університету Кента у Великій Британії. На черзі — Франція, Німеччина, Чехія, Литва, Австралія і Південна Африка. Фактично через мистецтво Майдану світ заново пізнає Україну.

Тетяна ПАСОВА.