Довгий час поняття енергонезалежності ЗМІ пов’язували лише з газом. Про це писали й говорили політики, експерти, журналісти й навіть гумористи. Головна небезпека крилася у запитанні: «Що буде, якщо Росія перекриє вентиль?»
Після 2014-го, коли Україна змінила курс розвитку, Київ сам «перекрив вентиль», і, незважаючи на справді дуже високі тарифи, катастрофи, якою нас постійно лякали, не сталося. Більше того, населення й бізнес почали значно відповідальніше ставитися до споживання газу й усерйоз узялися за модернізацію житла й підприємств. Та чи можна вважати, що ми в енергетичному секторі незалежні від країни-агресора? На жаль, відповідь: ні. Окрім газу, є ще й залежність від нафти й нафтопродуктів. Навіть незначна затримка у їх постачанні, особливо під час воєнних дій, може призвести до катастрофічних наслідків. Аби заправити танк чи БТР, потрібне дизельне паливо. А по цій позиції маємо цілковиту залежність від Росії.
Білоруські поставки закривають 45% українського ринку бензину, 35% дизпалива та 40,31% моторного палива.
Фотоетюд Андрія НЕСТЕРЕНКА.
Танк на дизелі з РФ
«Україна споживає майже 10 млн тонн нафтопродуктів на рік. Із них 75—80 відсотків — це імпорт», — розповів «Голосу України» директор нафтогазової консалтингової компанії ExPro Consulting Геннадій Кобаль. Проте, за його словами, імпортуємо нафтопродукти ми не лише з Росії, а й, наприклад, з Азербайджану, Казахстану, до того ж маємо власні переробні потужності. Тому, на думку експерта, справді критичним для держави сегментом імпорту є дизельне паливо й скраплений газ.
«Критична залежність по імпорту в нас є лише від дизельного палива. Там є пряма російська труба, якщо її перекриють, буде відчутно. Україна споживає приблизно 6 млн тонн дизпалива на рік. Із нього майже половина — російського. Ще половину веземо з Білорусі. Але білоруський імпорт — це продукція Мозирського нафтопереробного заводу, який наполовину належить росіянам і який переробляє російську нафту. Ще один вразливий пункт російського імпорту — скраплений газ. Крім того, якщо взяти до уваги те, що наш основний імпортер по бензинах — Білорусь, пам’ятаючи, що білоруську переробку значною мірою контролює Росія, матимемо дуже велику залежність від Кремля», — підсумовує експерт.
Восени цього року газета «Дзеркало тижня» публікувала дослідження російсько-білоруських відносин. Не секрет, що Москва щедро підтримує Мінськ, надаючи йому кредити, дешеву сировину (передусім, нафту й газ) і відкритий ринок. «Заборгованість республіки за державними кредитами Росії на середину травня 2018-го становила 6,3 млрд дол. і 60 млрд російських рублів. Уже в 2019 році уряд Білорусі муситиме виплатити за зовнішнім боргом приблизно 3,7 млрд дол. Без нових зовнішніх запозичень зробити це буде непросто, головним кредитором теж буде РФ», — прогнозують аналітики газети.
У Лукашенка вибір без вибору
У відповідь у Білокам’яній сподіваються на безапеляційну політичну підтримку й продаж російським власникам важливих промислових об’єктів. Коли Олександр Лукашенко починає демонструвати натяки на незалежність, у Москві включають «виховні практики» — спочатку у вигляді сюжетів на федеральних каналах про «зрадника-Лукашенка», який, мовляв, за спинами росіян підіграє Заходу, потім починають відмовляти у кредитах і зрештою інспірують створення різних організацій, мета яких — «об’єднати воєдино два роз’єднані народи». Приблизно така кампанія проти Білорусі розгорталася з весни цього року. Як вважають аналітики «Дзеркала тижня», у вересні на переговорах у Сочі між Володимиром Путіним та Олександром Лукашенком «білоруський президент після тривалого торгу все ж таки зумів повернути собі значну частину російської економічної допомоги, яку він, здавалося, втратив раніше. Однак офіційному Мінську довелося багато чим поступитися в політичному плані. І в тому числі хорошими відносинами з Києвом».
За інформацією міністерства енергетики РФ, Москва й Мінськ встановлять індикативний баланс за поставками всіх вуглеводнів на 2019 рік, інші поставки (понад ліміти) будуть заборонені. В уряді РФ це без прикрас пояснили «швидким зростанням реекспортних поставок російських нафтопродуктів і СВГ у країни Балтії та Україну».
Купуємо іноземне, забуваємо про своє
Це чіткий сигнал для Києва, що ситуацію з нафтозалежністю потрібно вирішувати не менш активно, ніж із газом. За словами Геннадія Кобаля, шляхи вирішення очевидні, але складні для реалізації.
«Це збільшити власний видобуток нафти й забезпечити українські заводи вітчизняною сировиною, — переконує експерт. — У 2018-му Україна вперше за 10 років збільшила видобуток нафти. Раніше він з року в рік скорочувався. Тенденцію вдалося змінити, хоча зростання поки що зафіксовано у межах кількох процентів, і для України це нічого не вирішує. Також нам слід звернути увагу на нафтопереробні підприємства. Нині працюють лише Кременчуцький нафтопереробний та Шебелинський газопереробний заводи. Фактично в Україні залишилося тільки два виробники палива для автомобілів. Усі решта закриті».
За інформацією спеціалізованого журналу «Нафторинок», Кременчуцький НПЗ та Шебелинський ГПЗ можуть забезпечити лише 13—15 відсотків споживання дизпалива у країні. Водночас, за словами Г. Кобаля, сьогодні ціна на нафту низька, що добре для НПЗ. Її вигідно купувати і переробляти.
Щодо нафтовиків, то їм на наступний рік підвищили ренту на видобуток. «Це погана новина, тому що нафта й так є проблемним стратегічним продуктом, і замість того, щоб зменшувати податковий тиск на цю сферу, його взяли й посилили. Найбільша нафтодобувна компанія, «Укрнафта», — у скрутному становищі. Там нині хороший менеджмент, але вони мають успадковані проблеми, зокрема великий борг перед податковою, проте на рівні держави не видно, щоб це когось турбувало», — дивується експерт.
«Голос України» неодноразово звертав увагу на проблему «Укрнафти». На кінець третього кварталу 2018-го прострочений податковий борг компанії становив 10,7 млрд грн. Переважна його частина сформувалась упродовж 2014—2015 років до зміни менеджменту. Нові керівники неодноразово пропонували Міністерству фінансів та ДФС плани реструктуризації цього «спадку». Та жоден чиновник не взяв на себе відповідальності за таке рішення. Зрештою компанія сама почала сплачувати борг частинами на додачу до всіх поточних обов’язкових податкових та інших платежів. Так, цього року на виплату заборгованості вже було спрямовано 1,24 млрд грн. Однак, маючи нереструктуризований борг, компанія не може активно залучати інвестиції у розвиток, на що неодноразово вказував голова правління «Укрнафти» Марк Роллінс. А без цього суттєво збільшити видобуток не вдасться.
Підсумовуючи, Геннадій Кобаль згадує, що час від часу піднімаються питання необхідності створення стратегічного запасу нафтопродуктів на випадок війни... «Але, знаєте, дуже дивно, коли українські військові катери заправлені дизельним паливом виробництва російських заводів. Чи заправлені російським дизпаливом українські БТРи. Сьогодні — це реальність».
Водночас, за його словами, варто обмовитися, що не проблема імпортувати дизпаливо з інших країн, наприклад, з Угорщини, Словаччини, Туреччини чи Ізраїлю, але звідти воно дорожче. Російське дизпаливо сьогодні коштує дешевше. Але про те, скільки ризиків криється за цією «дешевизною», українські можновладці, схоже, не замислюються.
