Баграм. 1988 рік. Комполка Володимир Алексєєв (праворуч) з одним із льотчиків.
За рік участі в афганській війні 168-й полк літаків-винищувачів МіГ-23 МЛД здійснив 12,5 тисячі бойових вильотів. Жоден пілот не загинув, жодного літака не втратили. Як вдалося зберегти людей і техніку командиру полку, а нині генерал-майору запасу Володимиру Алексєєву?
Генеральські однострої Володимир Алексєєв одягає в День авіації і День Повітряних сил.
Фото надані Володимиром АЛЕКСЄЄВИМ.
«Усіх поверну живими»
Серпень 1987-го. Старокостянтинів Хмельницької області. У командира авіаполку підполковника Володимира Алексєєва несподівана, непередбачувана зустріч перед відправкою в Афганістан. Дружини льотчиків говорили емоційно, зі сльозами на очах.
— Усіх поверну живими! — пообіцяв командир.
Ту зустріч він не раз згадував на війні. Часто-густо найнебезпечніші завдання виконував особисто. Так говорять про генерала його побратими. Дехто з них дотепер служить у Вінниці. Загалом за рік в Афганістані Алексєєв 356 разів вилітав на бойові завдання. Більше нього це зробив рекордсмен, командир першої ескадрильї підполковник Володимир Клименко. У нього 560 вильотів. Бувало, по 4—5 разів доводилося підніматися в небо. За кожні сто польотів Алексєєв вручав льотчикам «тільняшку».
Полосаті майки дарували десантники 56-ї бригади, розташування яких було поруч з авіаторами.
Командир полку заборонив льотчикам робити повторні заходи на ціль. Адже противник розумів: якщо ти промахнувся чи не вийшов на ціль, то маєш повернутися ще раз. Тому готувався зустріти у всеозброєнні. Було чим — переносних зенітно-ракетних комплексів «Стінгер», «Стріла», «Джавелін» мав достатньо. До речі, саме під час повторних заходів на ціль зазнала втрат авіація з інших полків. В Алексєєва не постраждали ані люди, ані техніка.
Понад 90 відсотків завдань, що їх виконували льотчики, передбачали знищення наземних цілей. Це були військові об’єкти, табори для підготовки бойовиків, каравани зі зброєю. За знищення одного з караванів, який доставляв зброю, пілоти Алексєєва отримали державні нагороди. Командира також відзначили орденом Червоного Прапора.
«Що ти бухтиш, війни не буде»
Нині генерал Алексєєв на цивільній посаді — очолює музей авіації Повітряних сил. Після розпаду Союзу, він, росіянин, корінний москвич, залишився в Україні, склав присягу. Не приховує, що хотів продовжити службу в Мінську, де на той час проживали батьки. Однак місця для бойового офіцера не знайшлося.
— Служитиму народові України, — доповів тодішньому командувачу ВПС нашої держави Валерію Васильєву.
— Дуже радий, — відповів командувач, який знав Алексєєва по службі в Афганістані.
У середині 1990-х він командував дивізією у званні генерала. Багато писав і розповідав про афганський досвід використання авіації. Його поради є, зокрема, у книзі, виданій військовими журналістами газети «Крила України» — «Грачі» летять в Баграм».
Баграм — це місце, де розташовувався полк під командуванням Алексєєва. У книзі зібрано також спогади інших військових авіаторів про Афганістан.
— Коли почалися бойові дії на Донбасі, тодішній заступник командувача Повітряних сил генерал Василь Нікіфоров розпорядився, щоб книгу перевидали і доставили у підрозділи дислокації військових льотчиків, — розповідає генерал. — Для молодих це дуже потрібні уроки. Описано конкретні ситуації. Це — своєрідний навчальний посібник.
Співрозмовник згадує, як йому інколи дорікали високопоставлені військові чиновники. «Війни не буде, що ти бухтиш, Алексєєв», — такими словами відповідали на його афганські публікації.
Генерал не може зрозуміти, як допустили значне вторгнення росіян. Ті перетинали кордон без спротиву. Каже, читав, що сталося так тому, що не було команди для авіації знищувати техніку на марші. Треба було це робити і тоді, коли вибили бойовиків зі Слов’янська. А їм дали дійти до Донецька і закріпитися там. Чому? Або ще приклад. Перед авіацією ставили завдання знищувати блокпости. Це справа артилерії. Літати мали б парами, ланками, тоді противнику складніше обирати ціль.
— У війні перемагають не кулаками, а розумом, — зазначає генерал. — Простіше кажучи, мають бути грамотні командири. Вони вже з’являються...
Орден, як у діда
Генерал Володимир Алексєєв — військовий у третьому поколінні. Відзначений такою самою нагородою — орденом Червоного Прапора, як і його дід Григорій. У Першу світову той став повним георгіївським кавалером, а орден отримав під час громадянської війни на посаді комбрига. Був репресований, ув’язнений. Його позбавили всіх нагород і військового звання. У листі до Сталіна просив відправити на фронт під час Другої світової. Пішов рядовим. Війну закінчив комбатом у званні майора.
Батько пана Володимира служив офіцером зв’язку. Військову професію обрав син генерала Андрій, став військовим льотчиком.
Крім згаданих вище посад — заступника командира полку, командира полку, дивізії, Володимир Алексєєв в Афганістані очолював авіабазу Баграм, де на озброєнні перебувало 256 радянських та афганських літаків і вертольотів. З 1997-го і до 2002 року служив заступником начальника бойової підготовки Військово-Повітряних сил України. У небі провів понад три тисячі годин на різних типах винищувачів.
Вінниця.
