Високоповажний пане Президенте Європейської Ради!
Високоповажний пане Президенте України!
Вельмишановний пане Прем’єр-міністре України!
Шановні пані і панове!
На медалі міністерства оборони Російської Федерації «За возвращение Крыма» вибито дату — 20 лютого 2014 року.
Рівно п’ять років тому, коли горіли барикади на Майдані Незалежності і ми боронили Майдан, російський спецназ розпочав операцію із захоплення України.
Росія скористалася слабкістю країни, шокованої розстрілами Майдану та кинутої напризволяще владою Януковича. Потім Путін ще довго заперечував участь російських військ у подіях у Криму та на Донбасі. Однак на тій медалі, яка колись стане одним із неспростовних доказів на Гаазькому трибуналі, вибито дату — 20 лютого 2014 року. Так починалася війна.
Ніхто не уявляв, що таке можливо. Україна була не готова до збройної агресії, і сьогодні ми це можемо визнати відверто і відповідально.
Путін мав у повній бойовій готовності все необхідне для нападу і знищення України:
— одну з найпотужніших армій світу, на той час уже переоснащену і перебудовану з оборонної на наступальну;
— маріонеткового Януковича, який слухняно виконував усі вказівки Кремля, і навіть підписав звернення-прохання про введення в Україну окупаційних російських військ;
— розвинену мережу агентури ФСБ в українських спецслужбах і армії, яка цілеспрямовано знищувала Збройні Сили та Службу безпеки України;
— роками інфіковану та отруєну російським і проросійським телебаченням та медіа свідомість значної частини українських громадян — жертв масованого та тривалого інформаційного артобстрілу;
— і підлу, злочинну тактику гібридної путінської війни. Цю тактику Путін озвучив особисто: «Пускай попробует кто-то из числа военнослужащих стрелять в своих людей, за которыми мы будем стоять сзади, не впереди, а сзади, пускай они попробуют стрелять в женщин и детей. Я посмотрю на тех, кто отдаст такой приказ на Украине».
Це — пряма цитата злочинця.
До цього українська армія не була готова.
І що ж, урешті, на той момент мали ми:
— розграбовану, дезорганізовану та деморалізовану армію, солдатам та офіцерам якої роками зумисно нав’язували стереотипи, що Росія — наш друг і союзник, а НАТО — наш противник;
— насичені ворожою агентурою та випадковими пристосуванцями деморалізовані спецслужби та правоохоронні органи;
— фактичну відсутність влади — у критичний, межовий для України момент і Президент, і Прем’єр-міністр, усі керівники силових відомств і більшість міністрів втекли з України до Росії;
— цілковито порожню державну скарбницю та зруйновану економіку.
І ще багато інших руйнівних супутніх факторів.
А російські війська в той час уже були розташовані по всіх кордонах України. У повній бойовій готовності та розгорнуті в бойові порядки для негайного наступу.
Будь-який військовий стратег сказав би, що в нас немає жодних шансів.
І все-таки в нашому активі були:
— наша перемога Революції Гідності;
— незнищенний дух волі українського народу;
— нескореність і відвага українців, змобілізованих і самоорганізованих Майданом.
І ми прийняли бій.
Тоді, просто з Майдану, ми прийшли в цей зал. Тут є багато депутатів, які пам’ятають цей день, коли у Верховній Раді України була сформована нова українська влада. Український парламент узяв на себе відповідальність за долю країни. Після льоду та вогню Майдану ми взялися за організацію українського спротиву російській агресії.
І тоді ми сказали: ми не здамося, ми будемо боротися, ми будемо захищати свою країну.
Так, у 2014-му, п’ять років тому, війною з російським агресором почалася наша новітня боротьба за Незалежність.
І вже тоді ми точно знали, що це боротьба не лише за Україну, за життя, свободу і гідність українців. Ми знали — це війна за весь вільний світ.
Будемо відверті: в ті тижні цивілізовані демократії Заходу заціпеніли, не знаючи, як реагувати на агресію Росії в Україні, як відповідати на брутальне нехтування Путіним міжнародними правовими нормами та підписаними угодами.
Хоча насправді сталося те, про що ми попереджали ще у 2008 році, коли російські танки вторглися на територію суверенної Грузії. У ті серпневі дні я був у Грузії, в Горі, і на власні очі бачив на-слідки звірств російських військ.
Я можу переконано сказати: немає жодного сумніву — якби тоді світ дав адекватну відповідь на дії Росії, Путін не посмів би зробити наступний крок. Той 2008 рік привів російських окупантів в Україну 2014 року.
Бо для того, щоб розуміти справжні плани Путіна, достатньо слухати його самого, адже це він назвав розпад Радянського Союзу «найбільшою геополітичною катастрофою століття» і подією, яка мала найбільший вплив особисто на нього.
І, безсумнівно, головною геополітичною метою Кремля є відновлення повного контролю над усім пострадянським простором і безпосередній вплив на весь світ.
Уже в 2008-му метою Путіна була аж ніяк не Грузія, що і підтвердили його подальші кроки. Це був його перший пробний камінь для випробування цивілізованого вільного світу на далекоглядність, міцність та єдність.
Так і у 2014-му його метою було не тільки захоплення Криму, а й усієї України — ключовий елемент для відновлення імперії. Ключовий, але далеко не останній.
І тому наші хлопці і дівчата на фронті добре знають, що вони захищають не лише свої сім’ї, свої міста і села, свою країну. Вони добре знають, що захищають весь цивілізований світ.
Шановні наші європейські друзі! Вони захищають безпеку і ваших країн, і ваших громадян! І сьогодні це вже розуміє весь світ.
Путін — глобальна загроза для всього світу. Хто цього не хоче розуміти, хто боїться це визнавати, той насправді запрошує «рускій мір» і «зелених чоловічків» до себе додому.
Бо досвід уже показав: будь-яку дипломатію і бажання домовитися Путін розцінює як слабкість, якою намагається неодмінно скористатися на свою користь. Кремль розуміє тільки одну мову — мову сили. На жаль. Але така реальність. І тому задля добробуту і безпеки всього вільного світу наше завдання і наша головна мета — зупинити Путіна.
П’ять років тому, у 2014-му, ми це усвідомили ясно і чітко в цьому залі.
Ми знали справжню мету Путіна. Ми знали, що його ціль — не лише Крим і Донбас, а контроль над усією Україною. Операція «Русская вєсна», окупація так званої «Новоросії» — аж до Придністров’я — мали стати наступними кроками із захоплення України.
Але Українська Держава, український народ змобілізувалися для відсічі, а не пішли на домовленості, а по суті — на капітуляцію.
Ми дали бій!
Українські добровольці просто з Майдану рушили на передову і там, разом із відродженими Збройними Силами України, зупинили російський наступ.
У Харкові, Запоріжжі, Миколаєві, Херсоні, Одесі українці сказали «стоп» спробам російської агентури разом з їхніми місцевими колаборантами запалити, а потім окупувати всю південно-східну Україну. Це були трагічні, але водночас і величні дні для України! Ми відбили російський наступ. Ми зламали плани Путіна.
І я ніколи не забуду той день, коли мав честь як Секретар Ради національної безпеки і оборони України бути присутнім у штабі АТО під Слов’янськом, коли Верховний Головнокомандувач Президент України Петро Олексійович Порошенко дав наказ на контрнаступ. Так почався український наступ. У результаті якого 2/3 на той час захопленої території Донбасу було звільнено.
І тільки масоване підсилення російського військового контингенту елітними армійськими з’єднаннями та спецпідрозділами з найсучаснішою технікою — танками та реактивною артилерією, не дозволило нам ще тоді звільнити Донецьк і Луганськ.
Але ми добре навчилися двох речей:
Путіна можна перемагати;
Путіна треба перемагати.
І я глибоко переконаний: усі ті, хто каже, що Путін — це велика сила, з якою треба рахуватись, що з Кремлем треба вести переговори, вивчати їхні умови, йти на поступки і компроміси, тільки грають на руку Москві.
За п’ять років світ мав змогу остаточно переконатись в агресивних планах і глобальній загрозі Путіна: МН-17, Сирія, Солсбері, втручання у вибори в США, Чорногорії та інших країнах, підтримка терористів та сепаратистів, інспірування та фінансування крайніх екстремістських рухів у всьому світі — які ще потрібні очевидні докази?
Відповідь одна: або світ зупинить Путіна, або наслідки його дій можуть стати непередбачуваними, а якщо відверто — трагічно руйнівними для всього світу.
Сьогодні, через п’ять років від початку нападу Росії на Україну, є очевидним, що зупиняти агресію Путіна потрібно не лише введенням санкцій, а й організацією єдиної інтегральної протидії за всіма напрямами:
— військовим;
— економічним;
— енергетичним,
— інформаційним;
— дипломатичним.
Бо російська агресія сьогодні — це також інформаційна та енергетична експансія. Спочатку йде тривала масована артпідготовка інформаційними «буками» і «градами», а потім приходять російські танки.
І наше головне завдання — зупинити Путіна і зберегти мир. Мир для нашої країни і для всього світу! Ми щиро прагнемо миру, бо дуже добре знаємо його ціну!
Україна вибрала свій шлях — це шлях гідності, демократії і національного розвитку, шлях побудови міцної безпеки і добробуту для громадян. Наш шлях — це рух до Європейського Союзу і НАТО. І ми нікому не дозволимо повернути нас зі шляху, за який боровся Майдан! Це — наше майбутнє, яке зараз зі зброєю у руках захищають кращі сини та доньки України! І вони знають: щоб іти своїм шляхом, потрібні воля і відвага.
Тож ми кажемо усьому світу: не бійтеся! Імперська, агресивна Росія Путіна — це насправді колос на глиняних ногах, це держава, яка закінчується, Ending State!
Це МИ будуємо майбутнє!
Ми — РАЗОМ!
Ми — СИЛЬНІ!
МИ — переможемо!
Слава Україні!
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
