Колись у Дубинівці (мікрорайон Губівки Компаніївського району, але з давно відвойованим архаїчним правом на окремий топонім) мешканці тримали величезну череду — майже 150 корів. Нині у громадському стаді лише 25 голів. Чи не найбільше худоби — у хліві багатодітної родини Олександра Харитоненка та Валентини Черепенко (на знімку).

Малі руки — велика поміч

Шестеро корів і четверо бичків — це, звичайно, основа їхньої сімейної економіки. Олександр і Валентина тримаються на плаву і ставлять на ноги трьох дітей (старшому, Сергію, — одинадцять років, Валерії — десять, Віктору — п’ять) лише завдяки господарству. Свого часу Олександр працював механізатором, але після кількох важких польових сезонів здоров’я чоловіка підвело. Він переніс низку операцій і перейшов на свій хліб. Про що, до речі, не шкодує — як і кожен селянин, котрий має звичку до щоденної праці й насолоджується незалежністю. Причому, це той випадок, коли незалежність економічна й фінансова поки що суттєво не позначилися на статках. Але читач і без цієї ремарки знає, що простий селянський бізнес може ніколи не перерости в підприємство з капіталами.

...Невеличка хата родини стоїть на пагорбі в уже згаданій Дубинівці й славиться своєю гостинністю. Чи не щодень на дозвілля тут збирається з десяток сусідських дітлахів. І це ще не рекорд, бо влітку, коли школярі на канікулах і дітям зовсім нікуди себе подіти, до оселі збігається ціла футбольна команда включно з лавою запасних гравців. Можна було б подумати, що діти з багатодітної родини не обтяжені виховним процесом. Проте... Один нещодавній факт із повною очевидністю свідчить про те, що трудове виховання і питання взаємовиручки в цій родині — не порожні слова.

— Якось повернулися ми з чоловіком додому пізненько, — розповідає Валентина. — Заходимо у двір, а у хліві горить світло (ні чоловік, ні я лампочку ввімкненою не залишали). Заходимо в сарай, а там Сергій доїть корову. Ніхто йому нарядів не давав, просто дитина сама зрозуміла, що мама з татом не встигають, а значить, треба допомогти. В його віці не кожен так би вчинив.

На себе надійся!

Чи рентабельне таке сімейне підприємництво? Від Валентини та Олександра дізнаємося, що донедавна у них було п’ятеро бичків (у сміливих планах збільшити їх кількість до семи голів). Одного здали гуртовикам за звичною для сільської Кіровоградщини ціною — приблизно по 30 гривень за кілограм.

Дійних корів — три. Ще три корови — тільні. Коли всі шість дають молоко (тобто влітку), за день його збирається до ста літрів. Здебільшого реалізують надоєне гуртовикам із кропивницького підприємства «Ласка». Проте нинішня, зимова, ціна — п’ять гривень за літр, тож нині, коли молока мало, переробляють майже все на сир та вершки і відвозять у місто. Покупці зазвичай забирають усе одразу для подальшого перепродажу на ринках. А дехто із замовників приїздить аж у Губівку і по молоко (яке на місці продається по 11 гривень, хоча на базарі коштує 16 -18), і по вершки (із хазяйських рук дешевші гривень на десять).

Родина має сепаратор, доїльний апарат... Тобто готова вести серйозний молочний бізнес. Тільки б держава не підводила. А вона, на жаль, обіцянок не тримає.

— Пообіцяли нам торік компенсацію в розмірі дві з половиною тисячі гривень за те, що залишимо в себе й вигодуємо до року телят. Дали спочатку триста гривень, потім ще шістсот. І все! — ображається на чиновників Олександр. — А нам, щоб прогодувати худобу, потрібно було п’ятсот тюків соломи купити, накосити по два причепи сіна з розрахунку на одну корову, придбати сім тонн жому. І це не все, бо після того як корови розтеляться, треба купувати макуху. Кожному теляті слід згодувати 400 літрів молока.

— Крім того, є власні потреби, — додає господиня. — Заробиш чи не заробиш на молоці або м’ясі, дві машини дров на зиму (за нинішніми цінами — 14 тисяч гривень) купити треба. Про одяг, книжки та ліки вже мовчу...

Тим часом Прем’єр-міністр Володимир Гройсман розповідає, що програма підтримки фермерства реалізується не на повну силу через бюрократичні перепони (!). Втім, продовжити виплати тих самих компенсацій на вирощування телят уряд має намір і у 2019-му. Здається, краще б він «запланував» якийсь реальний спосіб впливу на тих «бюрократів», а вже потім сипав наступними обіцянками. Принаймні таких дій чекає від нього працьовита родина на дубинівському пагорбі.

Олег ШВЕРНЕНКО.

Фото Івана КОРЗУНА.