На знімку: Світлана зі своєю чотирилапою вихованкою.
Фото автора.
Їхні службові стосунки розпочалися десь місяців зо п’ять тому. Не можна сказати, що вже при першому знайомстві вони сподобались один одному. Обидві були доволі стриманими, і знадобився певний час, щоб їхні стосунки почали давати бажані результати.
...Землячка Шані їхала до Житомира конкретно до Світлани Міцикової, яка на той час проходила тут навчання у кінологічному центрі. Собаці було трохи більше року, вона встигла попрацювати з двома кінологами, і ось тепер, подолавши довгу дорогу з Сєверодонецька до Житомира, матиме нового «колегу», який лише починає опановувати професію. Як воно все складеться? Світлана теж переживала. Якщо собаку виховувати з цуценяти, то вона буде тобою і жити, і дихати. А у них з Шанею не було такого періоду, отже, собака мала вже сформований характер, певні навички і звички. Так, вона виконувала команди кінолога, корилася, виявляла відданість, але десь там, усередині, Світлана відчувала, що це ще не її собака, і знадобиться багато часу, щоб вони стали одним цілим.
Кінологом Світлану зробило життя. До відомих подій на Донбасі вона жила в місті Брянці на Луганщині. Працювала інженером-конструктором, технологом і навіть спробувала себе в ролі бухгалтера. Невідомо, як склалася б її кар’єра далі, але з початком конфлікту на Донбасі і російською агресією Світлана з чоловіком і дев’ятимісячною дитиною в 2014 році покинули Брянку і переїхали до Сєверодонецька. Чоловік працював у міліції, і залишатися в окупованому проросійськими найманцями місті не міг через свої переконання. Він, до речі, був один з небагатьох правоохоронців, які виїхали з міста, не визнавши бандитську владу «ЛНР». Зараз продовжує працювати в поліції.
Так от, коли у Світлани закінчувалась декретна відпустка по догляду за дитиною і постало питання про працевлаштування, вони з чоловіком вирішили, що дружина також піде працювати в поліцію і конкретно займатиметься роботою кінолога. Ніякого досвіду у молодої жінки не було, хіба що колись, у ранній юності, мала лайку, а чоловік, як мисливець, завів собі спанієля. Але це була його собака. Отже, треба було вчитись, але спочатку пройти конкурс на посаду інспектора-кінолога, і Світлана почала до нього готуватись. Насамперед, фізично. Після пологів жінка набрала вагу і коли зважилася пробігти перший кілометр, у неї, чесно кажучи, нічого не вийшло. Але треба знати Світлану. Вона доволі серйозна і цілеспрямована людина, отже, перша поразка її не зупинила, а лише розпалила бажання досягти бажаного. Займалася фізично, бігала кроси, вчила закони... До кінця конкурсу з п’яти претендентів на місце їх залишилось двоє.
На останній співбесіді психолог у неї запитала: «Це правда, що спеціально для тренувань ви купили бігову доріжку, витративши відкладені на шубу кошти, аби вступити на службу в поліцію?» Справді, так і було. Тренуватися взимку складно, а мотивація у Світлани була такою сильною, що грошей на такі речі не пошкодувала. Оця мотивація і стала визначальною під час вибору переможця конкурсу. Жінку взяли на роботу і відправили вчитися у Житомир. Шані, як тренувальна собака, приїхала до неї через два місяці потому.
— Я б не сказала, що моя Шані — особлива собака, — розповідає Світлана. — Ми з нею вже п’ять місяців і за цей час «притерлися», добре розуміємо одне одного. Я вже знаю всі її мінуси характеру. Вона, наприклад, більше мисливець, ніж слідак. Коли гуляємо, всю птицю піднімає в небо. Якщо, скажімо, у неї критичні дні, може відмовитися працювати або надумає собі, що вагітна і ходить в цьому образі. Так, Шані?
Шані — бельгійська вівчарка малінуа, руда, як лисиця, сухорлява, з чорної мордочкою радіє, що на неї звернули увагу. Ці чотириногі істоти вражають надзвичайною життєвою силою й енергією, яку прагнуть реалізувати. Вони кмітливі і чудово піддаються дресируванню, але далеко не кожен зможе стати повноправним господарем цієї собаки. Тим паче, коли вона ще молода, коли їй хочеться побігати, пострибати, погратися... Світлана розуміє природу своєї вихованки і особливо не давить на неї, бо знає: коли настає час тренувань, Шані зосереджується і стає слухняною. — Кінологію треба любити, — каже Світлана. — По суті, це брудна робота. Не кожен готовий за потреби залізти в багнюку, витерти слину у собаки. А взагалі кінологу треба ставитися до своєї собаки як до колеги. Без «службових романів». Собака повинна знати: коли вона виходить із вольєра, то повинна працювати, а не гратися. Вона постійно повинна бути в тонусі, як, між іншим, і кінолог. А ці вимоги витримують не всі.
Зараз у Шані відповідальний період — асоціалізації. Світлана водить її в місця скупчення народу, на ярмарок, наприклад, щоб вона могла орієнтуватись у безлічі звуків та запахів. У місцях, де багато машин та людей, Шані виробляє концентрацію уваги, привчається працювати в умовах екстриму. Поки що вони обидві — і Світлана, і Шані, — стажери. Кінолог вчить свою вихованку знаходити слід, і поки що серйозного випробування у них не було. Але це сьогодні. Вже завтра Шані отримає відповідальне завдання і не можна виключати, що вони зі Світланою вимушені будуть працювати на лінії розмежування.
Нині у кінологічному центрі ГУНП в Луганській області виховують 15 службових собак. Така кількість чотирилапих помічників, звичайно ж, недостатня для області, яка живе в умовах бойових дій. Особливо потрібні собаки, які знаходять вибухівку чи зброю. Отже, центр поступово розширюватимуть. До речі, колеги із Запоріжжя подарували луганчанам цуценя малінуа. Родовід у нього дуже хороший, і цей красунчик уже показує свою кмітливість. Світлана придивляється до нього і сподівається, що їй доручать його виховання. А чому б і ні?
Луганська область.
