Судова влада є індикатором ступеня довіри народу до влади.
Одна з найважливіших вимог для діяльності судової влади — справедливість. Вона має відповідати високим моральним стандартам, очікуванням суспільства. І суспільству, і кожній людині потрібен тільки справедливий суд, що стоїть на боці правди, активно її захищає і відображає у своїх рішеннях.
Багато що в цьому напрямі вже зроблено, але до сучасних вимог — ще як до неба. Головне — позбутися минулої практики «договорняків», підношень, хабарництва та багатьох інших темних і сірих справ в чинній судовій практиці. Іноді складається враження, що суддівська незалежність набула особливого значення, перетворилася із засобу забезпечення правосуддя на самоціль.
Відомо, що судова влада, судова система і формуючі її окремі суди не існують і не функціонують поза суспільною, політичною та іншою сферами. Піддаючись постійному прямому і непрямому впливу з боку суспільства через систему соціально-політичних, економічних і багатьох інших чинників, судова влада в особі різних судових органів, у свою чергу, здійснює зворотний зв’язок на суспільство, включаючи те, що називають «виховним».
На наш погляд, перше, що повинна здійснити вища судова влада — оголосити рішучу боротьбу проти тих судових рішень, які заплямовані слідами недоброчесності. Взяти лише один приклад, який, впевнені, є типовим для багатьох у тринадцятирічній нашій негативній судовій практиці.
Досі триває судова тяганина навколо приміщення територіальної громади м. Києва по вул. Прорізна, 10 площею 213 кв. м, що його намагаються привласнити «заповзяті ділки», які навмисно і свідомо відчужували майно комунальної власності шляхом запровадження протизаконних схем, що свідомо розроблялися з розрахунком на цілеспрямований обман.
В їхньому арсеналі і недійсні договори оренди, і договори купівлі-продажу між близькими родичами, які є недобросовісними набувачами, втаємничення перед судами про відчуження майна. Надавалася фактично завідомо недостовірна інформація контролюючим органам, що стосувалася обставин набуття права власності, не надаючи навіть даних про обтяжливість його отримання. Введення в оману добросовісного орендаря цих приміщень — Товариство «Знання» України, яке законно орендувало ці приміщення для своїх журналів: «Трибуна» та щорічник «Україна: наука і суспільство».
Дивує, що суди першої інстанції й апеляційні суди в своїх рішеннях «не помічали» всього ланцюжка рейдерської схеми та його основні ланки, які спеціально готувалися, щоб ускладнити повернення майна у комунальну власність м. Києва.
Суди не врахували навіть рішення господарського суду м. Києва щодо порушення процедури проведення торгів та недійсності аукціону з продажу приміщень та договору купівлі-продажі.
Під час ухвалення оскаржуваних рішень не враховано ст. 6 Закону України «Про столицю України — місто-герой Київ», відповідно до якої місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їхні виконавчі органи. Згідно зі ст.7 зазначеного закону, система місцевого самоврядування у місті Києві включає територіальну громаду міста, міського голову, міську раду, виконавчий орган міської ради (у разі їх утворення).
Поза увагою суду залишено також те, що рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 було припинено шляхом ліквідації районів в місті Києві ради та їхні виконавчі органи. Майно територіальних громад районів міста Києва було зараховано у власність територіальної громади міста Києва, а відтак повноваження щодо здійснення правомочностей власника відносно спірного майна перейшли до Київської міської ради.
Крім того, правовідносини, пов’язані з вибуттям об’єкта із комунальної власності, становлять суспільний публічний інтерес, а незаконність правочину, на підставі якого об’єкт вибув із комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Таким чином, якщо майно і виявлено спірним, то воно належить територіальній громаді, представником якої нині є лише Київська міська рада, а тому суди, внаслідок незастосування до спірних правовідносин ст. ст. 6,7 Закону України «Про столицю України — місто-герой Київ», дійшли неправильного висновку, що Київська міська рада не має правових підстав для витребування спірних нежитлових приміщень.
Суд відіграє особливу роль у суспільстві та державі. Він не тільки може вирішити долю окремої людини, а навіть змінити напрям розвитку всієї держави. Тож гуртом плекаймо доброчинність судів сьогодні для нашого завтра.
Пам’ятаємо також, що людина живе надією, бо її свідомість спрямована в майбутнє. Ми не можемо змінити минуле, яке детермінує ще наше теперішнє. Щоб замінити щось у цьому теперішньому, потрібен «прорив» у майбутнє, у свою свободу, у незалежність від наявних (невідповідних нашій сутності) обставин. Тож плекаймо доброчесних суддів нині, для нашого завтра.
Анатолій ШАПОВАЛ,
депутат Київської міської ради,
Дарина КУШЕРЕЦЬ,
доктор юридичних наук, професор «Університету сучасних знань».
