Ще в середині 90-х років минулого століття політологи на пострадянському просторі були шоковані доктриною А. Дуґіна, який у доволі цинічній формі обґрунтовував геополітику Російської Федерації. Нині його співвітчизник, полковник ГРУ А. Дев’ятов, заявляє, що кремлівську геополітику, яка має у своїй основі доктрину простору, треба доповнити доктриною часу — так виникла «небополітика». Її намагаються пов’язати із своєрідно трактованим православним вченням і покласти в основу трикутник «земля — людина — небо». Вони твердять, що «небополітика» — це політика часу, духу, надії, правди, справедливості, й вона неодмінно передбачає перемогу «русского духа» і приведе до врядування Москви в цілому світі. Чи не тому Кремль уже тепер втручається у справи таких далеких країн як Сирія чи Венесуела?
Найголовніше для Росії в умовах інформаційної епохи — змінити свою стратегію у міжнародних відносинах. Дев’ятов виходить із того, що у світовому масштабі «триває глобальна війна «гібридного типу», яка розпочалася з 2013 року. Нинішня міжнародна констеляція начебто нагадує становище міжвоєнного періоду, а світ не застрахований від переростання холодної війни в гарячу стадію. Найбільша небезпека відчувається у трьох регіонах: в Україні, Центральній Азії і на Близькому Сході. Як переконує полковник, США посилено готуються до такого варіанту розвитку подій.
Чинний президент Д. Трамп ішов на вибори з пропоновою відродити колишню світову велич його супердержави. Тепер американське керівництво начебто перетворює свої посольства на приховані воєнні бази. Приміром, Дев’ятов зазначає, що в невеликій південнокавказькій державі Вірменії, яка має важливе стратегічне значення, в Посольстві США працює аж дві тисячі осіб. У такому руслі діє комуністичне керівництво Китайської Народної Республіки, яке сформулювало свою доктрину в міжнародній сфері під назвою «Співдружність спільної долі».
Проте Кремль, зазначає Дев’ятов, начебто не має такої доктрини. Однак прихильники «небополітики» намагаються заповнити лакуну: один із виступів полковника ГРУ в Інтернеті відтворює її суть. Автор запитує: чи буде Росія врядувати у світі? Вже таке питання спонукає до однозначної відповіді. Зрештою, дії нинішнього путінського керівництва підтверджують існування такої клептодоктрини, хоч вона офіційно не проголошена. Безпідставні закиди ідеологів «небополітики» щодо кремлівської міжнародної стратегії, яка начебто зведена до підтримання безпеки, що повторює досвід невеликих держав. Якщо країна перебуває в обороні, вона не спроможна досягти перемоги, позаяк оборона — це шлях до поразки. Полковник Дев’ятов напучує своє державне керівництво: «Пора занимать вершины! Наступать, а не прятаться! Перейти от глухой обороны к наступлению!»
Із трикутника «земля — людина — небо» прихильники «небополітики» виводять особливий людиноцентризм, що заперечує не лише давні політичні, а й релігійні системи. Один із творців «небополітики» Александр Кашанський навіть заявляє: «Христианство выдохнулось». Звісно, така настанова суперечить діяльності Російської православної церкви як фактично державної церкви в РФ. Виходить, що тепер політики на релігійній основі не може бути, бо вона має засновуватися на крові й землі. А. Кашанський закликає росіян спиратися на своє минуле, бо втрата минулого означає повну втрату людини, а вияснення минулого дає змогу з’ясувати причини і сили розвитку історичного процесу, умови пасіонарності як вибуху активності, посилити духовність населення.
Міркування Кашанського не відповідають московським державним і релігійним традиціям, що засновані на тріаді «православ’я, самодержавство, народність». Як знаємо, від царювання Петра І аж до лютнево-березневої революції 1917 року самодержавний монарх (імператор) фактично вважався главою Російської православної церкви. У цьому сенсі навіть Російська Федерація заснована не на національних, а на релігійних засадах, бо Московський патріарх виступає як державний службовець найвищого рангу.
Звісно, можна проголошувати рівність усіх конфесій. Проте реально керівники інших релігійних об’єднань, зокрема ісламу, який сповідує в РФ кілька мільйонів вірян, не мають такого впливу на кремлівське керівництво, як глава РПЦ. Цим зумовлена нелогічність існування в Україні цієї конфесії, бо її прихильники фактично моляться за кремлівську камарилью, що не визнає права нашого народу на самостійну державу. До речі, самі теоретики російської «небополітики» навіть глумляться з такої толерантності наших громадян.
Як ідеолог «небополітики» Кашанський пробує обґрунтувати для свого народу як шлях правди в інформаційну епоху «Русский лад», що визначає долю Росії у всесвітності (глобальності). Без глобалізму такий проект приречений. Як приклад згадується успішний глобальний комуністичний проект Леніна і Сталіна. Однак доречно уточнити, що такий проект намагався втілити насамперед Троцький, а Ленін і Сталін виступали за побудову соціалізму в одній окремо взятій країні, якою була економічно й політично відстала царська Росія.
Із розпадом СРСР, як «імперії зла і брехні», Російська Федерація за часів Б. Єльцина ставала частиною західного проекту, бо не могла протиставити йому рівнозначного свого цивілізаційного варіанта. Тепер становище змінилося. Таким проектом, заявляє Кашанський, має бути «Русский лад», який начебто вистражданий російським народом, чого не відчув жоден інший народ світу. Зрозуміло, про український народ, який зазнав чималих втрат від трьох голодоморів (1921—1922, 1932—1933, 1946—1947 рр.), не згадано.
Отож, Росія не втратила шансу стати окремою цивілізацією, яка називається євразійською (російською). Мабуть, назва «російсько-православна» для Кашанського не підходить, беручи до уваги його ставлення до релігії, про що вже йшлося. Патріоти в Московії говорять про мобілізацію сил, але така мобілізація, як твердить ідеолог «небополітики», не може бути насильницькою. Уже в цьому виявляється суперечність: навіщо проводити мобілізацію сил, якщо не для їхнього застосування?
Закликаючи до нестандартного мислення, Кашанський виявляє його в ставленні до свого народу. Він виділяє серед російської збірноти чотири групи з різним типом свідомості, що становлять приховані раси: арійсько-ведичну, язичницьку, православну й демократично-універсалістську. Між ними нібито ведеться постійна боротьба, позаяк їхні інтереси різні. Проте парадокс у тому, що названі чотири групи мають жити разом, а це вимагає підпорядкування спільному вектору. Їхня єдність визначається спільною історією, спільною культурою, спільною мовою, спільною долею, спільною метою.
Як знаємо, чимала частина росіян підтримує тамтешню комуністичну партію. Окрім неї, у Російській Федерації існує націонал-більшовицька партія та інші ліві об’єднання, прихильників яких не вдасться ототожнити з якоюсь названою групою. На кожних виборах за комуністів голосує значна кількість виборців, але Кашанський чомусь їх не згадує, хоч попереджає, що без зваження особливостей різних груп не може навіть йтися про єдність. Водночас Кашанський застерігає: «Враг не дремлет, забивает клинья во все щели». Хоч для нього такий ворог анонімний, йому треба протистояти, бо інакше можуть повторитися події 1917-го чи 1991 року! Доконечно, веде далі, подолати розбрат («раздрай») у суспільстві, становище в якому нагадує байку про лебедя, рака й щуку. Гадаю, що доречно додати до них ще крота, який тягне в землю.
Гармонізувати відносини між громадянами РФ може лише нестандартне мислення, бо пояснити їх раціонально не вдасться. Як зазначає Кашанський, навіть результати голосування не відображають справжньої картини суспільних настроїв, адже треба брати до уваги їхні особливості. Шлях до «Русского лада» забезпечує гармонізація на основі соціально-гуманітарної технології, що означає поступову трансформацію свідомості. Утвердження «Русского лада» забезпечить національну єдність, а така Росія впливатиме на цілий світ. Звідси — доконечна універсальна свідомість і побудована на ній «небополітика»!
Проект «Русский лад» заснований на «цивілізаційному патріотизмі». Такий патріотизм збагнути непросто. Зрештою, суть «Русского лада» Кашанський зводить до того, щоб «жити по правді». Першим кроком до цього він вважає будівництво в окупованому Москвою Криму якогось об’єкта силами представників різних цивілізацій. Чи не таким «об’єктом» він вважає Керченський міст, експлуатація якого нині під загрозою? Далі ідеолог «небополітики» заявляє, що «Крым — земля обетованная для русского народа». Залишається згадати слова Дев’ятова, що в умовах високих технологій основним ремеслом для «зайвих людей» буде війна («войнушка»). Зрештою, «небополітика» московських ординців, які серед її засад називають справедливість, звелась до спроби виправдати агресивне захоплення чужих земель і до цинічної зневаги міжнародного права цивілізованого світу. Чи не в цьому кінцева мета «Русского лада»?
Олег ГРИНІВ,
професор.
Львів.
