Валентина і Яна Приходько.
Я народилася на Донбасі, в селищі Криворіжжя Луганської області, під час війни. Уже шостий рік на моїй малій батьківщині знову йде війна, але вже з більш лютим ворогом, підступність якого ми по-справжньому відчули після Майдану — спочатку анексія Криму, а потім під безглуздим приводом «защиты русскоязычного населения» на нашу землю прийшли окупанти.
Скільки разів я переймалася питанням, як таке могло статися з Донбасом та моїми земляками, які й досі живуть там (нині це окупована територія) і підтримали «русскую весну», адже в юності ми читали одні й ті самі книжки, виховувалися на одних і тих же цінностях, і на тих же цінностях виховували дітей. Говорили здебільшого російською, але ніколи не зазнавали жодних утисків з мовного питання. Відповідь знайшла на одній світлині на фотовиставці, присвяченій Революції Гідності та нашим захисникам, яку нещодавно було розгорнуто в міській художній галереї. На фото зображена дівчина з плакатом «Твоя позиція — твоє майбутнє!».
Світлина (автор Володимир ЗІНЧЕНКО) з експозиції, присвяченій подіям на Майдані.
І я так раділа за молодь, що вона усвідомлює цю тезу, і не бажаючи миритися із зрадою Януковича-Азарова та на знак протесту проти непідписання Асоціації з ЄС, вийшла на Євромайдан! Вийшла за своє майбутнє! Тисячі молодих людей, а згодом й мільйони українців різного віку та роду занять висловили свою позицію! Господи, це були мирні акції протесту з мирними гаслами! Я досі плачу, коли чую «Плине кача» і бачу фото- та відео з Майдану. Відкриваю книгу «Небесна Сотня», в якій зібрані історії та фотографії ще живих та усміхнених молодих людей, а на початку текст цієї пісні, читаю і знову плачу. А ще в цій книзі — про нашого кременчужанина Ігоря Сердюка, який загинув 18 лютого (одна з центральних вулиць Кременчука названа його іменем). Кожну з книжок, присвячених подіям на Майдані та на сході України (а в нашій бібліотеці їх вже чимало), перечитала двічі. Саме з них вперше дізналася про хронологію анексії Криму, безжалісний обстріл «зеленого коридору» («Іловайський котел»), обстріл з «Градів» похоронної процесії в селищі Сартана, обстріл Маріуполя в січні 2015 року, 242-денну героїчну оборону Донецького аеропорту... З цих же книжок вперше дізналася про значення понять «200-й» та «300-й». А торік донька Яна (вона — юрист) принесла роздрукований текст однієї з доповідей Управління Верховного комісара ООН з прав людини, в якій зафіксовано страшні злочини російської регулярної армії та їхніх найманців на Донбасі, вчинені в Іловайську — прочитали і були шоковані їх жорстокістю, ми були настільки шоковані — не передати! І щойно мені усунули катаракту і, тим самим, відновили зір, я з радістю відгукнулася на пропозицію доньки допомогти місцевим волонтерам нарізати стрічки для маскувальних сіток. За один раз, а це майже чотири години, вдавалося нарізати декілька сотень метрів стрічок! Відчуття, що ти можеш хоч чимось допомогти нашій Армії, не передати! Це був мій скромний вклад в нашу спільну Перемогу. І це вже був Майдан для мене, моя ділянка. Я безмежно вдячна усім — молоді, студентам, робочим, пенсіонерам, активістам, волонтерам, медикам, добровольцям, військовослужбовцям, патріотам серед українських політиків, нашим дипломатам — усім, хто своїми зусиллями підтримав Майдан, а тепер обстоює незалежність та територіальну цілісність нашої країни! Світла пам’ять усім загиблим! Низький уклін! Я дуже сподіваюся, що застану ті часи, коли Україна переможе!
Прикро, що випадки, коли люди мого віку в 2014-му підтримали так званий «референдум», кидалися на українські танки, щоб завадити їм рухатися на схід для захисту державного кордону, та кричали «Путин, приди!». І у такий спосіб породили зневагу до нас, людей похилого віку. Мовляв, усіх пенсіонерів треба позбавити права голосувати на виборах, адже ми сумуємо за радянськими часами. Ні, це не так! Принаймні я, як людина, яка застала ще безжалісні сталінські часи, дуже важкі воєнні та голодні післявоєнні роки, добре знаючи і пам’ятаючи життя в СРСР, у тому числі всі жахіття цієї антилюдяної тоталітарної системи, точно не сумую! І, як показали події 2013—2014 років, а згодом і російсько-українська війна, серед нас, людей похилого віку, дуже багато тих, хто віддав найцінніше чи останнє, підтримав Майдан та наших бійців на передовій, а з ними і європейський розвиток України та її цивілізоване майбутнє.
Слава Україні! Героям слава!
Валентина ПРИХОДЬКО, інженер-конструктор.
Кременчук.
Фото із сімейного архіву.
