Прикордонна Львівська область на межі з Європейським Союзом, немов бочка з порохом. Шість переходів. З них один піший. Два швидкісні поїзди зі Львова до Польщі. Тисячі людей щодня снують туди-сюди. Трудова міграція зашкалювала. Люди повертались і порівнювали, як живеться «там» і як «тут».

Олег СИНЮТКА (на знімку), народний депутат України, вже кілька місяців як залишив крісло голови Львівської облдержадміністрації, та йому ще досі телефонують з проханнями. «Тебе послухають, допоможи»!

«Хіба відмовиш», — розводячи руками, усміхається Олег Синютка, якого життя змусило впровадити два найнеобхідніші для мешканців регіону проекти. Це нові робочі місця і дороги.

Кожен з керівників області залишає після себе якийсь слід. Олег Синютка залишив за чотири роки роботи 242 нових виробництва і 1700 кілометрів відремонтованих доріг.

Довідково

Олег Синютка народився 14 лютого 1970 року на Тернопільщині. У дитинстві захоплювався футболом. Служив у війську. У 23 роки закінчив Прикарпатський університет, фах — вчитель історії. Через два роки здобув ще один диплом — економіка та управління. Керував бізнесовими структурами в Івано-Франківську. У 32 заснував футбольний клуб «Ураган». Успішно чотири роки працював заступником міського голови Івано-Франківська, а згодом — директор департаменту, заступник міського голови Львова. Робочий день для нього найчастіше починався о 7.00.

З 2014 року — голова Львівської ОДА, а з 2019-го — народний депутат України від «Європейської солідарності».

Проекти «два нових виробництва щомісяця» і «митний експеримент для доріг» виявилися чи не найуспішнішими за всі роки незалежності.

— Мова йде про виробництва, яких не було. Згадую завод з переробки меду для експорту в ЄС у Жовківському районі. Так, кілька десятків робочих місць, але завод у селі й люди зайняті у себе вдома. Були і великі проекти, наприклад, заводи Фуджікура чи Бадер, де працюють по кілька тисяч, — розповідає народний депутат України Олег Синютка.

— З чого все почалося?

— Після війни другий виклик для України — це трудова міграція. І потрібно було шукати відповідь — створювати нові робочі місця, розбудовувати інфраструктуру. Ми першими відчули, що таке жити по сусідству з Європейським Союзом. Це постійний виклик, бо поряд регіони, де рівень життя і зарплат значно вищий.

— Водночас з упровадженням нових проектів поліпшився моральний клімат на Львівщині. Як вдалося переламати ситуацію?

— Повинно бути чітке усвідомлення, щоб ти не сказав бізнесмену в своєму кабінеті, він поїде до колег і поцікавиться, що вони скажуть, як насправді. Ключове питання — це люди, які працювали у дозвільних службах. Це професійні кадри. Я не знаю, з яких мотивів, але вони відмовилися від тих підходів, які досі існували: платиш гроші — отримаєш дозвіл. Ми розглядали кожен інвестиційний проект і всі, починаючи від архітектурно-будівельного контролю і Держспоживслужби, про це знали. З одного району приїхав бізнесмен і розповів, що сільський голова вимагає хабара за рішення сільської ради. Я попросив голову райдержадміністрації пояснити сільському голові, що може його чекати. До кінця тижня землю виділили.

Так тривало півроку чи рік — і ситуація змінилася. Були, звичайно, факти хабарництва, але ми їм швидко поклали край. Треба віддати належне працівникам правоохоронних органів. У нас попалися на хабарах три голови райдержадміністрацій. Це мій біль, бо я на них підписував подання. Вони не виправдали сподівань.

— Який найуспішніший проект?

— Кожен успішний. Але найбільше — перший, японської компанії Фуджікура. Дуже добре пам’ятаю, як під час урочистого відкриття новозбудованого заводу біля Львова посол Японії і віце-президент компанії сказали, що реалізація цього проекту була найкоротшою серед усіх континентів. Це обійшло багато сторінок світової преси і дало позитивний ефект. Це найбільше запам’яталося.

— Як народився проект, коли половину додаткових надходжень з митниць почали спрямовувати на будівництво і ремонт доріг?

— Я автомобіліст з 31-річним стажем. І як всі автомобілісти, коли колесом машини потрапляю в ямку, згадую всіх і про все. Коли довелося очолити Львівську область, дороги були не найкращі. Я не захотів, щоб і мене згадували лихим словом. Інстинкт самозбереження зіграв свою роль. А якщо серйозно, дороги — кров економіки, нема доріг, немає розвитку соціальних стандартів, передумов для економічного зростання. Я дуже добре пам’ятаю перший бюджет, коли ми заклали на дороги 315 мільйонів гривень. Завжди на дороги грошей не вистачало. Я сказав, давайте спробуємо.

Тоді й народилася ідея, щоб кошти від перевиконання бюджетних надходжень з митниць залишати в регіонах для ремонту доріг. Цю ідею почали називати митним експериментом — і народився він у стінах Львівської облдержадміністрації.

— Не просто було переламати налагоджені схеми, новизна завжди викликає протест.

— Уряд не хотів цих змін, але зрештою здався. І ми отримали реальні можливості змінити наші дороги. А далі — питання техніки. Щотижневі наради правоохоронців і всі — прокуратура, СБУ, поліція, митниця, прикордонники — були націлені на те, щоб отримати реальний ресурс, який у грошовому еквіваленті вимірювався мільярдами гривень. Ці гроші не потрапили в кишені хабарників, а були скеровані на дороги. А далі справа техніки: велика лопата, важкий каток і тяжка праця.

— Скільки у рамках митного експерименту з 2016 року вдалося відремонтувати доріг?

— Всього за чотири роки — 1700 км, напевно, дві третини в рамках митного експерименту. У грошовому еквіваленті — це понад 5 мільярдів гривень.

Я поставив перед собою завдання щось зробити, аби коли залишу посаду, мені не було соромно ходити Львовом. Це була мотивація.

— Як вам вдалося впровадити два найуспішніші проекти років незалежності?

— Я всім кажу, що я дуже добрий керівник. Після чого всі починають усміхатися. Якщо серйозно, у мене авторитарний характер. Але важливо почути людей, незалежно від посади, всі вони мають цікаві думки. І важливо, щоб вони не боялися відверто говорити про те, що думають. Але коли прийнято рішення, то треба працювати, а не ідеями розкидатися.

Львів.

Фото з архіву Олега Синютки.