Влітку 2019-го вона — майстер спорту міжнародного класу з боротьби самбо та дзюдо — здобула «золото» на Європейських іграх та на чемпіонаті континенту. Восени у запеклій боротьбі на чемпіонаті світу виборола звання найсильнішої самбістки планети. За самовідданість та волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету України Анастасію нагороджено орденом княгині Ольги. На службі їй присвоєно звання лейтенанта цивільного захисту.
Ми зустрілися з Анастасією у затишній кав’ярні. Іменита спортсменка, гроза суперниць виявилася вродливою приязною дівчиною з ямочками на щоках. Про свій шлях на спортивний Олімп вона розповідала стримано і просто:
— Народилася я у наддніпрянському селі Худяки. Мама за фахом бухгалтер, а тато — музикант. Він і мене хотів навчити гри на духових інструментах. Я спробувала, але відчула, що це не моє. Хоча моя молодша сестра Оля із задоволенням грає на трубі в оркестрі. А мені подобався спорт. У мене горіли очі, коли бачила запеклі змагання, боротьбу. З дев’яти років почала їздити до сусіднього села на секцію із дзюдо...
Настин перший тренер, Григорій Братко, побачив у дівчинці не лише спортивний талант, а й завзятий характер. Григорій Якович не стомлювався повторювати юній дзюдоїстці: якщо свої чудові природні дані вона помножить на наполегливість і самовіддану працю — з неї «будуть люди».
Анастасія старанно виконувала настанови і поради тренера. Перші перемоги окрилили дівчинку. І в дванадцять років на кадетських змаганнях в Одесі Настя стала чемпіонкою України.
— Радості не було меж, — пригадує Настин батько Іван Іванович. — Донька виконала нормативи майстра спорту України! Ми в родині зрозуміли, що спорт — це не лише її захоплення, це її життя. На наших очах вона ставала дорослішою, самостійнішою і надзвичайно відповідальною.
З дев’ятого класу, після занять у сільській школі, Настя почала їздити на тренування до Черкас. Новий тренер, Володимир Римар, поставив перед спортсменкою нові завдання, окреслив плани і перспективи. Дівчина, крім дзюдо, опанувала найвищий пілотаж у боротьбі — самбо.
— У старших класах я вже об’їздила всю Україну, — продовжує Анастасія. — Побувала на змаганнях за кордоном, стала призеркою міжнародних турнірів. Після закінчення школи вступила до Черкаського національного університету на факультет фізичного виховання. Почалися ще інтенсивніші тренування. Разом із тренером ми ставили перед собою дедалі амбітніші цілі. У 2014-му виборола «золото» на чемпіонаті світу із дзюдо серед юніорів.
— У спортсменки гармонійно поєднуються сила волі та цілеспрямованість, — розповідає про свою вихованку заслужений тренер України Володимир Римар. — Водночас вона буває надзвичайно схвильованою й емоційною.
— Ми всі страшенно переживаємо, коли Настя починає боротися, — ділиться Іван Іванович. — Усю ніч не спимо, чекаємо результату та дзвінка від доньки. Вже самі стали «суддями», знаємо всі правила боротьби дзюдо й самбо. У будинку в нас є кімната, в якій облаштували Настин «іконостас» — там помістили всі її медалі, кубки, інші нагороди. Сільські дітлахи, школярі заходять сюди, їм цікаво побачити чемпіонські здобутки.
У ці дні Анастасія Сапсай готується до відповідальних змагань. Влітку у Токіо, на батьківщині дзюдо, відбудуться Олімпійські ігри. Як кожен спортсмен, Настя також мріє взяти участь у найголовніших змаганнях планети. Але для цього потрібно спочатку вибороти ліцензію, перемогти на кількох міжнародних турнірах. Це будуть змагання з дзюдо. Самбо ще досі не є олімпійським видом спорту.
Нині Настя під керівництвом Володимира Римара тренується у Черкасах із дзюдоїстами-чоловіками. Це щоб навчитися перемагати сильнішого, витривалішого, спритнішого.
Черкаси.
Фото автора.
