На знімку: такий велетенський сом потрапив на гачок Анатолію Цьосю.

У кабінет Анатолія ЦЬОСЯ — першого проректора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, доктора наук, професора, і, ймовірно, в найближчому часі ректора цього поважного вишу (оскільки в листопаді виграв вибори на цю посаду) — завітали в останні дні року. Але не тому, щоб дізнатися про його плани як науковця, а як до неординарної людини з безліччю захоплень. До того ж народився співрозмовник 2 січня 1966 року…

Любо жити в Любохинах

Кажуть: якщо біля вашого села проклали залізницю, то вам добряче пощастило. А що вже говорити про тих, хто народився, як Анатолій Цьось, в оточеному прекрасними озерами селі Любохини. Люди їдуть сюди відпочити за сотні кілометрів, а в нього вся ця краса — за городом. Більше того, дідусь Микита був професійним рибалкою і не розставався із сітями і в роки війни, мав навіть нагороди за це. Не дивно, що багато спогадів про дитинство в Анатолія Васильовича пов’язано саме з рибальством.

Ловив в’юнів і карасів кловнями та кошиками навіть на болотах, які згодом осушили. Тож, напевно, не випадково серед багатьох захоплень науковця рибальство на першому місці.

— Наукова робота, яка мені дуже подобається, забирає багато часу. Це публікація статей, книжок, навчальних посібників, монографій, робота з аспірантами і докторантами… Але, вважаю, щоб добре і продуктивно працювати, кожен повинен мати і час для активного відпочинку. Якщо дозволяють обставини, то займаюся спортом: раніше — гандболом, тепер віддаю перевагу скандинавській ходьбі, яка добре впливає на організм і дарує позитивні емоції. І ще дуже люблю риболовлю, особливо зимову.

Найбільше подобається ловити щуки. Коли їду на рибалку, не ставлю за мету зловити багато. Головне — не робити телефонних дзвінків, не вирішувати виробничі питання, а гарно провести час десь на озері в тиші, поспілкуватися з друзями і отримати позитивні емоції, — ділиться своїми уподобаннями мій співрозмовник.

Налаштовувати Анатолія Васильовича на рибальські теми довелося недовго. Та й трофеї в нього справді знатні. Чого варта лише семикілограмова щука, яку Анатолій Цьось витягнув з-під льоду. Голова її була такою великою, що довелося розширювати ополонку!

— Перше таке рибацьке відчуття: витягую її, а вона не закінчується (сміється). І коли з нею підійшов до товаришів, то вона справді на вигляд була як щука-король. Або 26-кілограмовий сом, якого ми зловили на одній із річок Волині. Не міг його підтягнути, руки розгиналися. Щоб зробити нормальне фото, треба було підняти цього сома і 30 секунд потримати. Лише з третьої спроби вдалося закадрувати, — пригадує приємні моменти зі свого рибацького життя.

Делікатеси з… дискової борони

Ще одне улюблене місце відпочинку — село Приморське, на півдні Одещини, куди Анатолій Цьось виїздить із сім’єю і друзями. З одного боку там море, бази відпочинку, а з другого — дельта Дунаю, канали. Тобто є можливість поєднати відпочинок на морі з дуже гарною риболовлею.

— Там ми судаків ловили, сомиків, підлящиків… У каналах, які з’єднують лимани і Дунай, дуже багато є коропів і карасів. Смажили їх на вогнищі на крузі з дискової борони. Ні в кого такого не було. Люди підходили, фотографували, дивувалися, що можна так просто на вулиці на цьому диску смажити карасі й коропи, — розповідає Анатолій Цьось. — Він зроблений з якісної сталі і дуже підходить для смаження: сталь товста, добре тримає температуру і риба швидко і якісно смажиться, не підгоряє. Окрім того, ми на цьому диску смажимо на олії дуже смачну картоплю в мундирах. Миємо, ріжемо її великими шматками. Готову виймаємо на тарілки. Обов’язково часнику вичавлюємо, посипаємо петрушкою і кропом. Усе це перемішуємо. Такий запах стоїть апетитний, що діти більше картоплю їдять, ніж рибу чи м’ясо.

— На рибалці, певно, і думається краще, ніж у кабінеті?

— Там думати дуже важко, треба більше з людьми говорити. Загалом вважаю, що завдання керівника — слухати людей. Що краще керівник слухає людей і чує їх, то ймовірніше, що зможе прийняти правильне рішення.

Луцьк.

Фото з соцмереж