Зараз його святкують 19 січня. Коли ж суспільство й церква жили за одним календарем, а не так, як зараз, усі — за новим стилем, а церква відзначає християнські свята за старим, юліанським календарем, у «доколгоспній» Україні відзначали 6 січня (якщо за григоріанським календарем).

Зупинимося на суто новорічних звичаях Водохреща.

Напередодні свята була «голодна кутя». За столи сідали з вечірньою зорею. Подавали пісні страви — кутю, смажену рибу, гречані млинці, засмажені на олії, узвар.

Потім кутю «проганяли» («лякали»). В часи Запорозької Січі — стріляниною з гармат чи рушниць. Потім це робили діти — вони били палицями в причілок і примовляли:

«Тікай, кутя, з покуття,
А узвар — іди на базар.
Паляниці, лишайтеся 
на полиці,
А дідух — на теплий дух,
Щоб покинути кожух!»

Коли ж на дворі темніло, солом’яного дідуха виносили з хати на вигін села або в сад і спалювали — «пускали на теплий дух». Це був старовинний обряд спалення зими — щоб накликати ранню весну. Потім дівчата збирали попіл і несли на город — «аби огірки добре родили».

Уранці наступного дня йшли до церкви святити воду. Глечики, банки й пляшки з водою обов’язково квітчали безсмертником або висушеними васильками — «щоб Бог милував від злої напасті». Повернувшись із церкви, батько брав жмут безсмертника чи васильків і окроплював усе в хаті, на подвір’ї, всю худобу освяченою в церкві водою.

Але повернімося до дідуха.

Зустріч Різдва й Нового року вимагала свого об’єднавчого символу. У містах уже в XIX столітті таким символом стала ялинка. По селах залишався старовинний дідух, різдвяна прикраса, що символізувала урожай, добробут, багатство й була оберегом роду. Дідух — це пшеничний, житній або вівсяний сніп, який ставили на покутті. Як правило, його робили з останнього обжинкового жмута соломи. Напередодні Різдва всією родиною обходили з ним навкруги обійстя, а потім урочисто заносили в хату.

Зараз дехто пропонує замість ялинки ставити у квартирах дідухів. Поки що ця традиція не прижилася. Та й беруть сумніви, чи варто в нашому тепер переважно урбаністичному суспільстві відроджувати цю традицію замість різдвяно-новорічної ялинки?

Зрештою, подібні народні традиції мали всі країни Європи, але ж там символом Різдва й Нового року була й залишається знайома нам усім ялинка.

Тим не менш, треба тільки вітати й те, що про дідуха в нас тепер згадують. Їх виготовляють професіональні майстри, а у Львові вже з’явилася традиція встановлювати його на одній із центральних вулиць міста.