На знімку: Жакі Лебас (праворуч) та Петро Адамович.

Про стрічку, роботу над нею та враження француза від нашої держави розмовляємо під час зустрічі з ним у Житомирі, куди він приїхав у гості до друга Петра Адамовича.

— Яке місце у вашому житті посідає кіно?

— Кінематографом я зацікавився у 14 років. Спочатку робив фільми про країни, які досить багаті, але маловідомі, на мій погляд, — відповідає Лебас. — У 1989 приїхав до Румунії за часів Чаушеску, де залишався чотири роки, знімав фільми про цю країну.

Коли сталася Чорнобильська трагедія, я був сильно вражений нею. Думаю, що це створило певний бар’єр між європейцями та українцями щодо туризму. Через 33 роки я вирішив приїхати в Україну та скласти повне уявлення про вашу державу.

— Хто допомагає прокладати реальний місток між Францією та Україною?

— Я — справжній документаліст і все роблю сам, починаючи від написання сценаріїв та пошуку місця зйомок. Певний час вивчав історію вашої країни за 2100 років, занурився у глибину віків, щоб зрозуміти Україну. Тут я перебуваю вже 10 місяців.

— У чому полягає ваш творчий задум, що ви хочете показати французам?

— Хочу розпочати картину з Чорнобильської трагедії. Я вже був там, провів багато зйомок. 

Але прагну показати не лише традиційну красу, відобразити інше. Кожен регіон у картині презентується гарною жінкою, дівчиною, про вроду якої можна було б говорити. Ще хотів би зайти в будь-яку оселю, а потім вийти на центральну вулицю міста і поспілкуватися з українською молоддю.

Я вже відзняв у церквах різні обряди: хрестини, вінчання, відспівування померлих. Мені було все цікаво. 

Зйомки триватимуть до травня. За цей час зніму всі пори року, адже Україна різна в різні сезони.

— Із того, що побачили та відзняли, що сподобалося, а що ваш французький світогляд не зрозумів і не сприйняв?

— Я закоханий в Україну і не помічаю негативу. Зокрема, мене вразив Львів з його архітектурними перлами. Також впадає у вічі, що ваш народ багато докладає зусиль, щоб подолати наслідки Чорнобильської трагедії.

— Чи цікаво буде французам дивитися фільм і кому ви його покажете?

— Цей фільм уже проданий у 840 кінотеатрів Франції.  Франції цікаві всі країни, які, скажімо так, маловідомі. Я собі ставлю запитання: «Чому б не привабити сюди потік туристів? Ви дуже цікава туристична країна». Я був в санаторії в Береговому — дуже сподобалося. Або приїхати до Одеського регіону чи в Карпати!

— Як особисто знаходите спільну мову з українцями?

— О, комунікація відбувається дуже добре. Маю гарного друга, Петра Адамовича, він мені допомагає спілкуватися з українцями. На людському рівні він каже, що я — українець, а я кажу, що він — француз. Я вивчаю основи української мови і категорично уникаю англійської. Принципово наполягаю, що буду вивчати і спілкуватися українською з українцями. Відмовляюся зупинятися в готелях. Натомість намагаюся поселитися в сім’ї у людей, щоб мати спілкування, сидіти за одним столом, їсти, слухати про їхні проблеми та радості. Я маю тоді інформацію з перших вуст. Шукати такі родини мені допомагає ціла команда з дев’ятьох осіб. Контакти шукаємо заздалегідь.

— Куди ще плануєте поїхати та що зняти?

— Маю трохи часу на початку року, тому хочу поїхати у Дніпро та на Донбас. Також планую завітати в анексований Крим, відчути його атмосферу, можливо, ностальгію людей за Україною. Окремим великим сюжетом є тема космосу. Житомирщина — батьківщина Корольова, і я також про це говоритиму у фільмі. А от різноманітні маніфестації та протестні акції мене взагалі не цікавлять, адже їх і у Франції та в інших країнах достатньо. Тем соціальних проблем та політики не торкаюся. Я приїхав до вас зі своєю латинською культурою, щоб осягнути слов’янську.

— Що єднає Францію та Україну і в чому ми різні?

— Нас єднає релігія. Не бачу великої різниці між право-слав’ям та католицизмом. Згадаймо також імена Анни Ярославни, Дюка Рішельє, Боплана, Оноре де Бальзака, що пов’язують нас.

— Ваш фільм буде доступний для українського глядача?

— Плануємо його показати у всіх великих містах України. Є дві робочі назви картини, я схиляюся до «Земля на шляху». Адже земля українська відроджується після Чорнобильської трагедії, це майбутнє, яке нас чекає. Друга назва — «Поранена земля». 

За мотивами фільму вже пишеться книжка паралельно зі зйомками. Вона буде перекладена українською і міститиме багато фотографій. Фільм розрахований на півтори години, тому у виданні буде подано більше матеріалу. Взагалі картина дуже оптимістична, там багато пісень. Я розумію, що ваша держава має багато проблем, але вона виходить із цього стану і повинна бути щасливою. Я щиро переконаний у цьому!

Розмовляла Людмила ЛОБАЧОВА.

Фото автора.

Житомирська область.