У містах — приблизно так, як і сьогодні, під дзвін келихів із шампанським, застільними тостами й доброю вечерею і танцями. В «доколгоспній» Україні — за старовинними народними традиціями. Сьогодні ці звичаї подекуди відтворюють, зокрема, в Національному музеї народної архітектури і побуту в Пирогові, що на околиці Києва, Переяславському музеї народної архітектури та побуту, Національному заповіднику «Хортиця», що в Запоріжжі, та багатьох інших музеях просто неба.
Тож як святкувати по-старому?
Холодець, пироги й «Коза»
На 31 грудня (за григоріанським календарем) припадало свято Маланки, цей день ще називають Щедрим вечором.
— Для селянина тоді розпочинався новий аграрний рік, отож на столі мало бути всього вдосталь, щедро, — пояснює науковий співробітник музею в Пирогові Людмила Костенко. — Вважали: що різноманітніші страви на столі й що їх більше, то щедрішим буде врожай.
Зранку готували щедру кутю, якою потім частували щедрувальників і посівальників. Головною обрядовою стравою були пироги. Як писав відомий етнограф Олекса Воропай у книзі «Звичаї нашого народу», тут мали місце регіональні відмінності. У Наддніпрянщині головними новорічними стравами були пироги з м’ясом і гречані млинці, засмажені на свинячому смальці. На Запоріжжі, в південних областях — бублики. А гуцули варили вареники, які називали «пирогами». Також обов’язковими були холодець із свинини, кров’янка, сало.
Головне обрядове дійство в цей вечір — маскарадне свято, відоме як «водіння Кози», що супроводжувалося щедруванням. «Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!» — співали щедрувальники. Зараз їм усім дають подарунки. Але «класика» — подарунки від господарів має випрошувати «Кіт», складаючи їх у «торбу для сала»:
— Мяу, мяу, дайте сала, щоб Коза брикала!
Господарі спочатку не дають:
— Нема сала — миша вкрала. Не звикайте до сала, самим мало.
Зараз щедрувальники ходять у звичайному одязі. А класичний варіант — усі мають бути переодягнені в якихось тварин — в Козу, Кота тощо, або хоча б бути в масках.
