Антон і Сюзанна познайомились незадовго до початку війни на Донбасі. Це ж треба: жили у Сєвєродонецьку в сусідніх кварталах, але ніколи не зустрічались. На той момент Сюзанна встигла попрацювати за кордоном в Азії і готувалась до Європи. Особливого бажання їхати туди не було, але брат наполягав: заробиш грошей, відкриєш бізнес... А заробити хотілось, бо мріялось створити своє модельне агентство, та, з другого боку, дівчину не приваблював імовірний варіант працевлаштування — догляд за старими та дітьми. Не для творчої це людини, яка здатна на більше. Ситуація вирішилась сама собою: Сюзанна зустріла Антона Бойцуна і вирішила залишитися в Сєвєродонецьку. Сама дивувалась: стільки іноземців пропонували руку і серце — відмовляла, а тут зустріла Антона — й одразу ж зробила свій вибір. Певно, його чекала.
Тож гроші, які приготувала для поїздки за кордон, Сюзанна пустила на бізнес у Сєвєродонецьку: відкрила магазинчик спідньої білизни. Але через кілька місяців почалася війна. Довелося закрити магазин і залишити місто.
Тікали від війни і вибухів, ніякого скарбу з собою не брали. Поїхали в нікуди, не знаючи, де зупиняться. Наміри змінювалися кожен день. Так доїхали до Ужгорода. Антон знайшов там роботу торговим представником, а Сюзанна відкрила модельну школу, вела свій курс, і досить успішно. Одна її вихованка навіть брала участь у міжнародних конкурсах. В Ужгороді прожили майже рік, тут відбулось і їхнє весілля.
— Сім’я — це вже серйозно. Тому я попросила головний офіс модельної школи направити мене разом із чоловіком для роботи в Китай, — розповідає Сюзанна. — Я там уже працювала, трохи знаю мову, та й англійською непогано володію.
Однак подружжя прожило там лише два з половиною місяці, і вже після трьох тижнів обидва відчули бажання повернутися додому — в Україну. Купити будинок, землю, виховувати дітей...
— Коли ти сам, тобі хочеться вільного польоту, коли є сім’я — бажання, погляди і плани змінюються. Хочеться вже не просто заробляти гроші, а жити повним життям, — пояснює Сюзанна.
— Або Китай нас не прийняв, або ми його не зрозуміли... — підтримує дружину Антон. — Вертілися, мов білки в колесі. Це тільки здається, що в інших країнах люди живуть краще за нас — красиво, заможно. Насправді це не так. Я в Китаї багато гуляв і якось потрапив у район-ринок. 5—7-поверхові будівлі, і все це — оптовий ринок. Море різного краму. Нескінченні мішки з речами — взуттям, одягом... Це добре, коли товару вдосталь, але ж виходить, що все життя витрачається на його виробництво. Все добре, коли в міру.
У Китаї вони зрозуміли, що хочуть повернутися в Україну і жити в екологічно чистому місці, по максимуму спілкуватися з природою. Таке екопоселення знайшли на рідній Луганщині, в селі Червонопопівка, де вже мешкали три молоді родини. Місце сподобалось — гарна природа, річка, джерельна вода.
— Будинок невеликий, але для нас головною була ділянка землі, — розповідає Антон. — У перший же рік ми посадили город і взяли перший урожай. Працювати на землі вміємо. Сюзанна народилася в селі, а я їздив в село до родичів, допомагав їм. Тож ми з дружиною не білоручки.
Два роки Антон працював в одній фірмі, але хотілося займатися зовсім іншим, щоб душу розкривало. Сюзанна взагалі творча натура. Вона й запропонувала: а давай виготовляти глиняний посуд. Що таке гончарство, вони і гадки не мали, але щось їх таки до цього привело.
— Починали з того, — розповідає Антон, — що поїхали до Слов’янська, який славиться керамікою та гончарством. На ринку розпитали людей, де можна знайти майстрів. Дмитро Яровий дав нам перший майстер-клас безплатно, підказав, де можна брати глину і якими мають бути перші кроки. Готову масу глини ми беремо в Слов’янську, але й свою копаємо у Червонопопівці. Опанували її і вже маємо вироби зі свого матеріалу. Ми не беремо участі в конкурсах на отримання грантів, бо не хочемо робити вал. То вже не творчість.
На перший погляд вироби Сюзанни та Антона є звичайними, але коли береш їх у руки, в око кидається оригінальність деталей. Здається, що кава в такій філіжанці має бути особливо смачною, а молоко у горщику ніколи не скисне.
— Я роблю все так, як відчуваю, — каже Сюзанна. — Воно приходить до мене, тому я рідко коли повторююсь. А ще я шию екологічні сумочки з написом «Бережи себе і природу». Потрібно виховувати людей у цьому плані.
Нагадувати, що ми — частина природи... Два з половиною роки тому у нас народився син Ельдар, тому я певний час була зайнята дитиною. Нині виношую ідею створити серію глиняного посуду з назвою «Nature», на якій напишу буквально кілька фраз про природу. Англійською. Чому саме англійською? Думаю представляти свій посуд в інших країнах і так об’єднати однодумців, які цінують природу.
Луганська область.
Фото з сімейного альбому.
