Ще влітку Тараса МОЗОЛЯ з поліського села Крупове, що в Дубровицькому районі на Рівненщині, могли бачити на районній сцені у складі драйвового гурту «4+». Нині ж талановитий барабанщик виступає у Китаї. І робить це не вперше. Юнак із поліського села розповів про свій шлях:
«Уперше музичний інструмент узяв до рук на другому курсі технікуму. Гітару. З того моменту в гуртожитку ніколи не було тихо, особливо в пізній час. За рік зрозумів, що хочу більше драйву, і придбав собі ударну установку. Хоч барабани стояли в підвалі, п’ять поверхів гуртожитку, гадаю, дружно мене ненавиділи, — сміється Тарас. — Основи гри на ударних показав Олег Анісімов, викладач Дубровицької музшколи. Після текстильного технікуму вступив в Інститут мистецтв на платну форму, бо музичної освіти не мав. Ох і важко було! Але водночас це мене стимулювало.
По закінченні інституту спробував себе в ролі викладача музшколи. Я підозрював, що це не моє, тож, відпрацювавши навчальний рік, зітхнув із полегшенням. На четвертому курсі до мене в руки потрапляє дарбука (тато привіз із Єгипту). Це такий барабан, схожий на вазу. З півроку не знав, як до нього підступитися. Дивився на YouTube, брав уроки у приїжджих перкусіоністів, а також у Туреччині.
Працював у Києві в кавер-бенді на бонгах (кубинський ударний інструмент). Але після Майдану наш гурт розвалився. В кінці 2014-го друг-барабанщик запропонував контракт у Китай. Так я і ще вісім чоловік духового оркестру полетіли до Піднебесної. Контракт ми підписали на дев’ять місяців, а пробули там цілий рік. Спочатку жили на острові Хайнань. Працювали в парку, під палючим сонцем. Окуляри не можна було вдягати, бо відвідувачі повинні бачити, що ми не китайці. Вони платили гроші за те, що іноземці грають для них. Але через яскраве сонце неможливо було широко розплющити очі, тож ми не дуже відрізнялись від місцевих. Потім полетіли на материкову частину — у Лоян, Шеньян, Далянь... Об’їздили половину країни. Врешті повернулись додому.
Через кілька місяців я знову помандрував в місто Чанчжоу. Підписав контракт і грав із духовим оркестром у так званому динозавр-парку. Нині працюю на фрілансі, без прив’язки до якогось місця. Граю з будь-ким, куди покличуть».
Тарас Мозоль розповів, що в Китаї дуже дбають про чистоту вулиць, часто їх прибирають, поливають. Також там продаються набагато якісніші товари за ті, що потрапляють в Україну. У КНДР є аналоги нашим інтернет-ресурсам: «Юку» замість YouTube, «Байду» замість Google. При першій зустрічі китайці завжди стараються бути привітними, а далі — по ситуації. Щодо музичних смаків, то їхні вподобання відстають від наших років на 25.
Дається взнаки закритість соцмереж та Інтернету.
Дубровиця
Рівненської області.
Фото з альбому Т. Мозоля.
