Галина Суслова (на знімку) — директор Інституту ІКАО, професор кафедри льотної придатності повітряних суден Національного авіаційного університету, експерт Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), координатор із реалізації стандартів ІКАО в Україні.

Заслужений працівник освіти України, заслужений діяч транспорту Болгарії. Нагороджена орденами, медалями та почесними званнями України, Болгарії, Угорщини, Литви і Росії. Кавалер Командорського Хреста ордена Святого Станіслава.

Почесний професор низки міжнародних університетів, серед них — Вільнюський технічний університет ім. Гедимінаса (Литва), Ханкунський авіаційний університет (Південна Корея). Почесний член музею авіації і космонавтики США (Дайтон), член Всесвітньої асоціації жінок, які зробили вагомий внесок у розвиток міжнародної цивільної авіації. Автор понад 180 наукових праць.

Галина Суслова народилась 27 лютого 1930 року. Батько, Андрій Михайлович — військовий інженер. Мама, Кіра Василівна — викладач-філолог. Усе життя (окрім евакуації під час війни) вони працювали у Вільнюсі, де й поховані. Там, окрім доброго імені Андрія Суслова, залишилась висаджена ним алея, про що свідчить досі збережений напис. А ще перекладені донькою рядки вірша литовської поетеси Саломеї Неріс...

Галина Андріївна переконана, що теж народилась у Вільнюсі, хоча у документі про народження чомусь написано «Курская область».

«Під час евакуації 1941 року ми пристали до військового госпіталю, що дислокувався у Горькому. З розташованого поруч містечка Балахна, де формувалась Литовська дивізія, батько пішов на фронт і закінчив війну у Румунії. Нам виділили кімнату на території госпіталю. Мама працювала санітаркою госпіталю, а з чотирнадцяти літ стала санітаркою і я».

По війні батьки повернулися до Вільнюса, а Галина Суслова закінчує навчатись на факультеті англійської мови Горьківського університету. Отримавши диплом, у 1953 році також повертається до Вільнюса і стає викладачем кафедри англійської філології Вільнюського університету.

«У радянські часи англійську мало хто знав. Казали: «На заняттях говорить чужою мовою. Треба, щоб прийшли з парткому й перевірили, що розказує». Написала підручник англійською. Мусила перекласти російською — інакше б не видали».

У цей час відновлюється вільнюський аеропорт, куди Галину Суслову часто запрошують перекладачем з англійської. Поруч був військовий аеродром, на якому й познайомилася з майбутнім чоловіком — Миколою Долговим.

Коли його переводять до Київського вищого військового авіаційного інженерного училища, Галина переїжджає в Україну. З 1956-го викладає у Київському інституті цивільного повітряного флоту.

У 1960-х роках радянське керівництво любило дарувати літаки — скажімо, Індірі Ганді або Гамалю Абдель Насеру. І треба було навчити їхніх льотчиків тим літаком управляти. Їхні пілоти займалися з нашим інструктором, який не знав англійської. Далі — льотна підготовка, а диспетчер теж не знає іноземної! Увесь зв’язок — через перекладача Суслову, яку спеціально для цього запрошували. 1965-го вона заочно закінчує командний факультет Ленінградської академії цивільної авіації.

«Працювала лідирувальником — особою, яка супроводжує повітряне судно в польоті. Жінки на цій посаді — велика рідкість, особливо — в СРСР. Мене перевіряли, інструктували, пояснювали політичні нюанси».

Із проголошенням незалежності було необхідно запровадити в Україні стандарти Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО). Тож з 1992 року Галина Суслова стає одним з організаторів проведення у Києві семінару ІКАО, які раніше традиційно відбувалися у Москві. У 1996-му при Національному авіаційному університеті відкрито Європейський регіональний навчальний центр ІКАО з авіаційної безпеки. Досвід, накопичений центром, послужив для відкриття у 2002 році у НАУ Європейського регіонального навчального центру ІКАО з підготовки держінспекторів з безпеки польотів та льотної придатності повітряних суден. У 2005-му створено навчально-методичний центр ІКАО «Aviation English», а Галину Суслову призначено науковим керівником центру та визначено національним координатором із впровадження англомовних авіастандартів.

«ІКАО умовно поділила світ на сім регіонів. Україна належить до Європейського/Північноатлантичного регіону з авіабезпеки. Сюди входять не лише європейські країни. Казахстан, Киргизстан, Туркменістан та інші азійські країни пострадянського простору також віднесені до цього регіону, бо доводиться розв’язувати спільні проблеми. Загалом — 54 країни. З них 28 країн Євросоюзу створили свою організацію — Європейське агентство безпеки авіації (ЕАSА) та встановили свої додаткові регуляції безпеки».

У 2003 році в Національному авіаційному університеті створено Інститут ІКАО, відкриття якого обумовлене необхідністю координації діяльності цілої низки національних центрів та програм. Із 2005-го незмінний директор Інституту ІКАО НАУ — Галина Суслова.

У 2019-му Галину Андріївну обрано на два роки головою Ради директорів навчальних центрів Європейського/Північноатлантичного регіону з авіабезпеки.

«У названому регіоні з авіаційної безпеки — 17 навчальних центрів. Двічі на рік директори центрів у європейській штаб-квартирі ІКАО в Парижі звітують про свою роботу.

Щороку голови семи регіональних Рад директорів звітують про діяльність свого регіону або у штаб-квартирі ІКАО в Монреалі (Канада), або в якійсь іншій країні. Торік засідання відбулося в Дубаї (ОАЕ). Там я звітувала від Ради директорів Європейського/Північноатлантичного регіону з авіабезпеки».