У ніч з 13 на 14 січня відзначають Новий рік за старим юліанським календарем. Так ведеться після 1918 року, коли в Україні введено григоріанський календар. І кожен може «досвяткувати» найочікуваніше зимове свято. Для багатьох Старий Новий рік має особливе значення, бо пов’язаний зі звичаями та традиціями наших батьків.

Під мокрим снігом та холодним вітром зустрічали свято «Колядки. Щедрівки. Маланки» в Національному музеї народної архітектури і побуту України (с. Пирогів). На ледь припорошеній зеленій траві, переступаючи з ноги на ногу, гріються учасниці фольклорного колективу «Червона калина». Їхній керівник наказує дихати носом, щоб не застудитися. За прикметами, малий сніг на Маланки — до врожаю й здоров’я людей та худоби.

А біля селянських садиб XVІІІ—XІX століть на експозиції «Середня Наддніпрянщина» творчі колективи Київської області: «Малиновий дзвін» із села Іванковичі, «Діброва» села Гребінки Васильківського району, «Калина» із села Княжичі Броварського району вже почали співати обрядових пісень. Переодягнуті хлопці та дівчата ходять від хати до хати, бажаючи людям здоров’я, щастя та благополуччя в новому році. Господиня Люба зі словами: «Сьогодні у нас узвар і кутя, щоб курчата лупилися до пуття!», — запрошує щедрувальників до оселі, пригощаючи цукерками. Вона розповідає, як це свято зустрічали наші пращури.

Вечір Старого Нового року в народі величали багатим або щедрим. На столі в цей день — щедра кутя, ковбаси, холодець, печеня, млинці. Окрім традиційних начинок, у вареники клали горох, квасолю та гроші. Хто витягне вареники з бобами, для того рік прийдешній буде невдалий, а хто натрапляв на гроші — цілий рік матиме достаток. Перед трапезою господиня просила дітей вийти з хати, а перед батьком, що сидів за столом, клала стільки хліба й пирогів, що його не було видно. Що більше хліба — то багатший буде рік. Потім діти заходили до хати, а батько із промовлянням роздавав усім хліб.

Діти з колективу «Малиновий дзвін» розповідають, що особливо люблять свято Маланки, бо в цей день можна бешкетувати, гратися, смикати одне одного за чуба, а дівчат за спідниці. Бо що більше витівок та сміху подаруєш людям, то веселіше пройде рік.

Нині мало хто знає про щедрувальницькі звичаї. 14-річна Дарина, наприклад, обурюється, що люди запрошують до оселі колядувати, а не щедрувати: «Невже ніхто не знає різниці?! Щедрування — це самобутнє українське театралізоване дійство, на відміну від колядок, які є загальнослов’янським звичаєм». Восьмирічний Данило, натягуючи на себе маску Кози, про сьогоднішнє свято й зовсім не чув.

Ряджена ватага на чолі з Козою, яка в руках тримає різдвяну зірку, стукає в хату, щоб побажати господарям добра в новому році. Киянка Ольга, яка виконує роль Маланки, пояснює, що Маланкою може бути і дівчина, і парубок. Якщо переодягають молодицю, то найгарнішу та найрум’янішу. Якщо ж запросили хлопця, то він має бути таким собі чортиком: дотепним, веселим та робити шкоду.

У день Старого Нового року дівчата намагалися дізнатися свою долю. От і сьогодні Ольга, кидаючи чобіт за паркан зі словами: «В чобіт кидаю, на жениха чекаю», — вірить, що знайде коханого.

А до яток з їжею люди підходили неохоче: ціни кусалися. За шампур шашликів просили щонайменше 50 гривень, а за мисочку кулешу — 20 гривень.

Коза — головний атрибут свята.

Десятирічна Катруся особливо любить свято Маланки.

Вечір Старого Нового року називають багатим.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.