Мозаїчна Богоматір Оранта у склепінні вівтаря.
Продовження. Початок у № 22, № 27 та № 32 за 2020 рік.
Із знаменитої князівської бібліотеки збереглося чотири книги
— Книгозбірня була і в Десятинній церкві, адже не можна було правити богослужбу, якщо немає цілого комплекту церковних книг, — каже доктор історичних наук Надія Нікітенко. — У Десятинній були Євангелія, «Апостоли», «Мінеї», святці, різні книги. Коли Анна Візантійська приїхала на Русь зі своїм оточенням, з представниками культурної еліти Візантійської імперії, в її посагу була також ціла бібліотека — така була традиція. Чому ж літописець каже, що бібліотека була заснована при Ярославі Мудрому? Певно, тому, що йдеться про велику книгозбірню в Софії, що мала особливий сакральний статус і функцію бібліотеки, де «жили» й «акумулювали» Мудрість книги, які освячували собою простір храму. Вважається, що в ній було майже тисяча книг. Для того часу — це багатюща бібліотека. Одна книга в той час коштувала цілий статок. Адже, щоб написати її уставом, каліграфічним почерком, прикрасити мініатюрами, багатим окладом з дорогоцінним камінням, особливо напрестольні Євангелія, справді потрібні були великий статок і численні вмілі писці, художники та ювеліри.
На виробництво однієї книги, яку писали на пергаменті, на дуже тонко вичиненій шкірі, йшло ціле стадо телят. Наявність великої бібліотеки за часів Ярослава Мудрого, на думку дослідниці, — ще одне свідчення могутності та багатства Давньоруської держави, Києва.
— З цієї бібліотеки до наших днів збереглося лише чотири книги, — зазначає Надія Нікітенко. Вони складають унікальну, але, на жаль, розпорошену за межами України колекцію. Це Реймське Євангеліє, що зберігається у Франції, Остромирове Євангеліє та два «Ізборники» Святослава Ярославича, які нині в Росії. А це ж знакові святині нашої ідентичності! За всіма палеографічними ознаками Реймське Євангеліє, «матір» наших книг, писалося в Києві в першій половині XI століття і зберігалося в Софійському соборі, звідки Анну відправляли до Франції.
Нещодавно в Києві, у Святій Софії, презентували виготовлене за ініціативою, на замовлення і за активної участі генерального директора Нелі Куковальської і провідних науковців Національного заповідника «Софія Київська» факсимільне видання Реймського Євангелія. Друга його частина знайомить читача з історією написання книги, її побутування та вивчення, а також з результатами дослідження мистецьких, палеографічних, мовних особливостей пам’ятки. Я також долучилася до цієї святої і надзвичайно захопливої справи, чим пишаюся. Група науковців на чолі з доктором історичних наук, фахівцем з епіграфіки і давньоруської писемності Вячеславом Корнієнком підтвердила, що Реймське Євангеліє походить таки із скрипторію Софійського собору.
— Це руська пам’ятка, писана в Києві, переписана киянином, — зазначив під час презентації доктор філологічних наук, професор Житомирського університету Віктор Мойсієнко.
Науковці зазначають, що найдавніша вітчизняна книга — «ціле поле для вивчення», адже кириличні зошити Євангелія є найбільш ранньою пам’яткою київської книжності й водночас одним із найдавніших автентичних зразків української мови.
Старокиївський рукопис стає в один ряд із такими загальновизнаними, найвизначнішими здобутками етапу утвердження київського християнства, як Софійський собор та перший оригінальний зразок місцевої літератури «Слово про Закон і Благодать» київського митрополита Іларіона. У цьому творі, написаному у 1037—1050 роках справжнім патріотом, стверджується самостійність Давньоруської держави та Церкви.
— Остромирове Євангеліє датується 1056—1057 роками. Ця книга писалася для Новгородського посадника Остромира і його дружини Феофани. Вона була донькою Володимира Великого і Анни Візантійської і названа на честь матері останньої, знаменитої красуні-імператриці Феофано (Феофани), — продовжує Надія Нікітенко. — В Остромировому Євангелії є післямова, з якої відомо, де і на чиє замовлення створена книга. «Ізборники» Святослава — зібрання з різних творів, написаних 1073-го і 1076 року. Це були знані, намолені книги, національні святині, цілий релікварій.
Коли під час нападу на Київ грабували храми, то забирали не лише церковне начиння, а й рукописи. Надія Нікітенко зазначає, що цінні книги з України до Москви вивозили навіть у XIX столітті. Надії на те, що вони колись повернуться, майже немає, як і знайти бібліотеку Ярослава Мудрого. Її начебто відкопали під час будівництва поблизу Києва дач для партійних бонз у 30-ті роки минулого століття. Тут, у Межигір’ї, біля Вишгорода, де з давнини існував (з перервами) Межигірський Спасо-Преображенський монастир (Білий Спас) нібито й була схована бібліотека Ярослава...
— Сказати, що це була бібліотека Ярослава Мудрого, ми не можемо, — наголошує дослідниця. — Найвірогідніше, то були давні книги XVII—XVIII століть, коли там функціонував головний козацький Межигірський монастир.
Цей монастир закрили більшовики в 1920-х роках. Коли в 1934—1935 роках розбирали монастирські будівлі, то знайшли в підвалі давні рукописні книги великого формату у шкіряних обкладинках. Проте книги кудись загадково зникли. У наші часи шукали там бібліотеку київські археологи, починаючи з 1990 року п’ять сезонів поспіль, але не знайшли ні таємничого підвалу, ані книг. Чи не доклала до цього руку атеїстична радянська влада?
Адже церковні книги знаменитого козацького монастиря — то цінний духовний спадок України.
Але, можливо, з часом, Ярославову книгозбірню (чи, радше, якісь її книги або нові дані про неї) десь і знайдуть. Як то кажуть, надія помирає останньою...
Фото надано Надією НІКІТЕНКО.
Далі буде
