Анатолій Бортко.

— Коли я отримав повістку до військомату, там мені сказали, що потрібно їхати на збори. Звичайно, не було жодних сумнівів та вагань, проте була умова: я піду, але тільки у 25-ту опдбр, де я мав честь проходити строкову службу, — так почав свою розповідь десантник, доброволець, старшина Анатолій Бортко.

Він родом зі сталевого серця України —  з металургійного гіганта Кривого Рогу. Анатолій поповнив лави героїчної повітрянодесантної бригади у березні 2014 року і надалі продовжує вірою і правдою служити українському народові пліч-о-пліч з героями-десантниками легендарної повітрянодесантної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

— Майже одразу ми вирушили на виконання завдання. Спочатку було незрозуміло, що відбувається, але бойових дух, братерство у нашому підрозділі були на високому рівні, ми були однією родиною, готовою виконати будь який наказ, — продовжує десантник. — Розуміння війни прийшло після першого бою. Стало зрозуміло, де ворог, хто ворог і найголовніше — що битися будемо до кінця, до перемоги.

Ізюм, Слов’янськ, Краматорськ, Дебальцеве, Вуглегірськ, Нижня Кринка, Авдіївка і ще чимало найгарячіших місць на сході України пройшов Анатолій Бортко, разом із побратимами виконуючи свій конституційний обов’язок, зупиняючи ворога, що так підступно напав на нашу країну.

— Наша колона наближалася до блокпоста, на-вкруги тиша, що насторожує, не видно ні людей, ні техніки, але відчуття, що за тобою спостерігають, примушувало до максимальної боєготовності. І воно не підвело. Раптом почався обстріл. Ворог застосував усе можливе озброєння, багато диму, куль, гуркіт розривів. Моя бойова машина була перша в колоні, ми дали бій. Довелося багато маневрувати, щось вигадувати, йти на  деякі хитрощі, щоб ворог зосередив усю свою увагу на нас, а тим часом колона, що йшла за нами, мала змогу приготуватися та чітко вдарити по ворогу. Коли вже здалося, що все, що це останній постріл, остання хвилина твого життя, наче в якомусь голлівудському фільмі, з двох боків з’явилися наші «Мішки» — танки не залишили жодного шансу незаконним бандитським формуванням, влучними пострілами проклавши дорогу нашому підрозділу. Багато чого можна розповісти про ті страшні події: про радість від визволення того чи іншого населеного пункту, про відбиття атак, про захоплення ворожих блокпостів, про допомогу місцевого населення, про загибель друзів... Але найбільше хочу подякувати своїм побратимам, тим, котрі йшли зі мною у бій, не раз прикриваючи спину, подякувати командирам, що жодного разу не підвели, що підтримували та власним прикладом надихали на перемоги. Та понад усе хочу звернутися до чоловіків: наша країна все ще потребує вашої допомоги, ваших сильних рук, які спроможні захистити її від ворога! Наші діти мають право жити у своїй вільній, незалежній державі! Годі відсиджуватися по затишних домівках! Ставайте, поповнюйте лави найкращих, і разом ми здобудемо перемогу, захистимо наш народ, подаруємо майбутнє нашій країні, — якось неочікувано, зі сталевими нотками у голосі закінчив наше спілкування старшина Анатолій Бортко.

Вдома на десантника чекають красуня-дружина та двоє маленьких діточок, які постійно надсилають своєму батькові листи та фотографії і з надзвичайною гордістю розповідають у школі та садочку, що їхній батько — герой-десантник, який захищає Україну!

Фото автора.

Прес-служба 25-ї окремої повітрянодесантної бригади ДШВ ЗС України.