На знімку: титульна сторінка конституції староукраїнською мовою. Оригінал зберігається в Російському державному архіві давніх актів.

Унікальний історико-правовий документ «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького Війська» — акт угоди між гетьманом України Пилипом Орликом (на знімку)  та старшиною українського козацтва і козаками, укладений у квітні 1710 року під час його обрання на високу посаду, є символом тяглості державницьких традицій та демократизму.

«Пакти й Конституції», написані Пилипом Орликом і його найближчими сподвижниками Г. Герциком і А. Войнаровським, випередили час — у них уперше у світі встановлюється поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та описується механізм управління державою і визначається державний статус України.

«Конституція визнавала непорушність трьох складових чинників правового суспільства, а саме — єдність і взаємодію законодавчої (широкої Генеральної ради), виконавчої (гетьманської, обмеженої законом у своїх діях), і судової влади, підзвітної і контрольованої, однак незалежної від гетьмана», — писала відома дослідниця козацтва, лауреатка Шевченківської премії Олена Апанович.

«Гетьманське самодержавство» мала обмежувати постійна участь в управлінні державою Генеральної ради, до якої мусили входити не тільки генеральна старшина, а й старшина полкова і сотенна, по одному депутату з кожного полку із числа заслужених козаків, «розумних радників», а також депутати від запорозького козацтва.

Генеральна рада, як законодавчий орган, мала працювати сесійно тричі на рік, збиратися на Різдво, Великдень і Покрову, а також за рішенням гетьмана. Без дозволу ради гетьман не мав права нічого «приватною своєю владою ні зачинати, ні установляти, і в скуток не приходити». Усі поточні справи, які не можну було відклади до сесії парламенту, мав вирішувати гетьман, однак спільно з радою генеральної старшини, яку Олена Апанович називає Кабінетом Міністрів. Обмеження гетьманської влади стосувалося прийняття рішень щодо адміністрування, виборів старшини, суду, фінансів.

«Отже, досить чітко формулювалися начала представницького парламентського ладу, заснованого на демократичних началах», — підкреслює історик.

«Пакти» встановлювали і розподіл між державним скарбом і коштами, що могли бути в особистому розпорядженні гетьмана — державний скарб відокремлювався від гетьманського і передавався у розпорядження генерального підскарбія. Важливі скарбові питання мали вирішуватися на зборах широкої старшинсько-козацької ради, тобто парламенту. Генеральний підскарбія, як і полкові мали обиратися.

У статтях Конституції визначався національно-державний суверенітет України. Починалася вона з урочистої декларації того, що Україна обох берегів Дніпра мала бути вільною на вічні часи від чужого панування. Головним постулатом мала бути повна незалежність Гетьманщини від Москви. У вступі-преамбулі до документа Пилип Орлик коротко виклав стародавній період української історії та пояснював, чому Україна розриває з Московщиною і приймає шведський протекторат. Після смерті Богдана Хмельницького, наголошував гетьман, Московське царство хотіло накинути «невольниче ярмо на народ вільний, козацький, собою ніколи не завойований» і перетворити козаків на регулярні царські війська, відібрати у них владу, міста, знищити Військо Запорозьке і саму пам’ять про нього. Тоді гетьман Іван Мазепа, бажаючи «зоставити тую ж Отчизну, милу матку нашу, і Військо Запорозьке» і зберегти усі прадідівські вольності і права «піддався під охорону Карла XII, який мав допомогти йому так, як Карл X допоміг Богдану Хмельницькому». Смерть Мазепи не дала змоги довести справу до кінця. Військо Запорозьке ухвалило надалі боротися з Московщиною, щоб здобути бажану волю для України.

У «Пактах» визначалися також кордони із Польщею по річці Случ, як колись за Богдана Хмельницького — українські землі, які за різними угодами були раніше передані цій сусідній державі, мали відійти до гетьманату. Більш як 300 років тому Пилип Орлик порушив питання боротьби із корупцією. Так, Розділ Х документа зобов’язує гетьмана «заборонити ці зловживання, що так поширилися, й, уникаючи їх сам, гідним наслідування прикладом, і викорінюючи. Оскільки ж усі тягарі і здирство нещасного простолюду беруть свій початок із підкупу за сприяння особам, що просять і домагаються судових посад, не користуючись довір’ям і не маючи заслуг, але ненаситно прагнучи до власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків і простолюдинів, завойовуючи прихильність Гетьмана підступними подарунками, за допомогою яких намагаються без вільних виборів, всупереч праву і рівності, піднятися на вершину полкових та інших урядів почестей».

Значна увага в Конституції приділялася соціальним питанням — захисту козаків і посполитих від визиску і гніту, надмірних податків і зборів, здирств, примусових робіт. Щоб захистити соціальні низи, гетьман мав узяти їх під свій захист, а також мав забезпечити утримання козацьких вдів і сиріт. Розділ ХІ Конституції встановлював: «вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або на якихось військових службах, не притягатимуться до жодних обов’язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків», Розділом ХІІІ ухвалювалося, «що столичне місто Русі Київ та інші міста України зберігали недоторканними й непорушними всі свої справедливо отримані закони та привілеї».

У Конституції Пилипа Орлика затверджувалися і права української православної церкви під зверхністю Вселенського патріарха з митрополичим престолом у Києві. Гетьман, що був на той час в еміграції, зобов’язувався, якщо здобуде владу в Україні, вибороти як політичне, так і церковне відокремлення від Мокви.

Творці Конституції, розробляючи її в чужій країні, розуміли, що для її практичного застосування необхідно звільнити державу від московського чужоземного панування. З цією великою метою козаки уклали спеціальну угоду з шведським королем Карлом XII, який санкціонував козацьку Конституцію, підтвердивши вольності і права Війська Запорозького, та виступивши гарантом незалежності України та непорушності її кордонів. Король зобов’язувався не складати зброю, поки Україна не буде звільнена від московського панування.

На жаль, повністю реалізувати положення Конституції, написаної руською та латинською мовами, через агресію Москви, тоді не вдалося, хоч примірники її і були розіслані у полки Правобережної України. Втім, своєї актуальності документ не втратив і сьогодні.